Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
суббота, 04 декабря 2010
четверг, 02 декабря 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Фотография в журнале —
У костра сидит отряд.
Вы Володю не узнали?
Он уселся в первый ряд.
Бегуны стоят на фото
С номерами на груди.
Впереди знакомый кто-то —
Это Вова впереди.
Снят Володя на прополке,
И на празднике, на елке,
И на лодке у реки,
И у шахматной доски.
Снят он с летчиком-героем!
Мы другой журнал откроем
Он стоит среди пловцов.
Кто же он в конце концов?
Чем он занимается?
Тем, что он снимается!
2
Мы сегодня в цирк поедем!
На арене нынче снова
С дрессированным Медведем
Укротитель дядя Вова.
От восторга цирк немеет.
Хохочу, держась за папу,
А Медведь рычать не смеет,
Лишь сосет потешно лапу,
Сам себя берет за шкирки,
Важно кланяется детям.
До чего забавно в цирке
С дядей Вовой и Медведем!
1957 г.
У костра сидит отряд.
Вы Володю не узнали?
Он уселся в первый ряд.
Бегуны стоят на фото
С номерами на груди.
Впереди знакомый кто-то —
Это Вова впереди.
Снят Володя на прополке,
И на празднике, на елке,
И на лодке у реки,
И у шахматной доски.
Снят он с летчиком-героем!
Мы другой журнал откроем
Он стоит среди пловцов.
Кто же он в конце концов?
Чем он занимается?
Тем, что он снимается!
2
Мы сегодня в цирк поедем!
На арене нынче снова
С дрессированным Медведем
Укротитель дядя Вова.
От восторга цирк немеет.
Хохочу, держась за папу,
А Медведь рычать не смеет,
Лишь сосет потешно лапу,
Сам себя берет за шкирки,
Важно кланяется детям.
До чего забавно в цирке
С дядей Вовой и Медведем!
1957 г.
вторник, 23 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
| Итак, посмотрим... Оказывается Вы Серьезный персонаж! |
| Вы довольно мрачны, спокойны и очень серьезны. Вы любите черную одежду... На вечноскучающие глаза падают темные пряди волос... Вы владеете необычным оружием и любите появлятся неожиданно! |
| Пройти тест |
и ещё чуть-чуть юморины
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
| Хм, да Вы же - Captain Hans Günsche! |
 Преданны, ответственны, терпеливы, тенью следуете за майором, куда бы тот не махнул. Строго придерживаетесь пословицы «Слово – серебро, а молчание – золото»... Холодны и спокойны, всю работу выполняете молча и без всяких эмоций... даже кровожадным назвать нельзя! |
| Пройти тест |
суббота, 20 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Сегодня в академии рисовали наброски на предмет передачи характера и скорость. Что примечательно преподаватель по очереди звала позировать 5 человек от стены (попал и я) %)
Я вальяжно развалился на стуле, закинув лапу на лапу (все же по разному д.б. позировать) и пригрозил всем "Поответственней!" =)
Я вальяжно развалился на стуле, закинув лапу на лапу (все же по разному д.б. позировать) и пригрозил всем "Поответственней!" =)
пятница, 19 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Ни при каких обстоятельствах не заходить на "пиксив" иначе как художнику уже будет не состояться %)))
*шутко про "не состояться", но заходить и вправду не стоит*
*шутко про "не состояться", но заходить и вправду не стоит*
пятница, 12 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Думав, чухня якась це "ГТО".
А виявилось, що одна з кращих речей, які доводилось бачити!
ржач несамовитий (і не тупий до того ж)
+ рідною мовою класно озвучили ^___^
А виявилось, що одна з кращих речей, які доводилось бачити!
ржач несамовитий (і не тупий до того ж)
+ рідною мовою класно озвучили ^___^
среда, 10 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Вы вот все идёте и вокруг непроглядная Тьма, а маленькие слабые источники Света встречаются то там, то здесь, освещая путь настолько, насколько нужно вам, чтобы вы продолжали двигаться в верном направлении. А ещё у вас есть у кого фонарик масляный, а у кого-то целая тачка, украшенная бумажными фонариками. Мало ли, вдруг будет совсем тёмный участок на Прямой.
И вот однажды вы решаете собрать весь Свет. И собираете каждую капельку и идёте с ним, собирая смолоскип (хочу это слово, а не факел! это моя история)... столп Света!!! Вы водружаете его на тачку с фонариками.
Мало становится Света, как и в любом коллекционировании, хотя вокруг его по-прежнему столько же. И вы начинаете всё дальше отходить от Прямой, чтобы стащить каждую капельку и собрать свое солнце.
А затем ослепленные жадностью и беспечностью своей жажды и самоуверенности преследуете маленького головастика-искорку, прыгающего и ускользающего, словно отчаянная рыба, выброшенная на берег, но недалеко.
И вот вы настигаете его и ловите ладошками (ладно, ладонями).
Прижимаете к щеке, уху, слушая тихое стрекотание в руках и чувствуя тепло и щекотливое что-то. Открываете ладони наконец, довольные собой. А «головастик» берет и исчезает.
Вы хотите вернуться, а вокруг непроглядный Мрак и ни намека на Прямую и ваш подвижной источник.
Вот и всё?
Возможно.
Вы можете блуждать вслепую в попытке отыскать Прямую или какой-то Свет, пока не замерзнете в ночи и холоде, можете вырвать, как Данко, своё Сердце, но если вы не найдете снова Прямую, то надолго вас может и не хватить. На этот свет могут слететься светлячки или придти кто-то ещё, заблудившийся и потерянный. Или станете звать и кто-то сжалиться и сам вырвет своё Сердце, чтобы дать вам Тепло и Свет.
Но я бы рекомендовал позвать кого-то и на ощупь друг друга найти. Вы будете смеяться, но я обещаю, что Свет появится из… а пускай будет – из Ниоткуда.
А ещё лучше не жадничайте и берегите, сколько есть.
Мораль? Смысл? А нет их здесь! Простите, что украл у вас 3 минуты на эту историю.
Для каждого из вас в отдельности эти три минуты ничего не значат, а все эти минуты подаренные вами мне одному – это много. Спасибо и ещё раз простите.
И вот однажды вы решаете собрать весь Свет. И собираете каждую капельку и идёте с ним, собирая смолоскип (хочу это слово, а не факел! это моя история)... столп Света!!! Вы водружаете его на тачку с фонариками.
Мало становится Света, как и в любом коллекционировании, хотя вокруг его по-прежнему столько же. И вы начинаете всё дальше отходить от Прямой, чтобы стащить каждую капельку и собрать свое солнце.
А затем ослепленные жадностью и беспечностью своей жажды и самоуверенности преследуете маленького головастика-искорку, прыгающего и ускользающего, словно отчаянная рыба, выброшенная на берег, но недалеко.
И вот вы настигаете его и ловите ладошками (ладно, ладонями).
Прижимаете к щеке, уху, слушая тихое стрекотание в руках и чувствуя тепло и щекотливое что-то. Открываете ладони наконец, довольные собой. А «головастик» берет и исчезает.
Вы хотите вернуться, а вокруг непроглядный Мрак и ни намека на Прямую и ваш подвижной источник.
Вот и всё?
Возможно.
Вы можете блуждать вслепую в попытке отыскать Прямую или какой-то Свет, пока не замерзнете в ночи и холоде, можете вырвать, как Данко, своё Сердце, но если вы не найдете снова Прямую, то надолго вас может и не хватить. На этот свет могут слететься светлячки или придти кто-то ещё, заблудившийся и потерянный. Или станете звать и кто-то сжалиться и сам вырвет своё Сердце, чтобы дать вам Тепло и Свет.
Но я бы рекомендовал позвать кого-то и на ощупь друг друга найти. Вы будете смеяться, но я обещаю, что Свет появится из… а пускай будет – из Ниоткуда.
А ещё лучше не жадничайте и берегите, сколько есть.
Мораль? Смысл? А нет их здесь! Простите, что украл у вас 3 минуты на эту историю.
Для каждого из вас в отдельности эти три минуты ничего не значат, а все эти минуты подаренные вами мне одному – это много. Спасибо и ещё раз простите.
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
понедельник, 08 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
суббота, 06 ноября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Вы получаете удовольствие, играя в компьютерную игру. Чем больше вам нравится игра, тем больше времени вы готовы ей посвятить, даже в ущерб другим видам деятельности. Вы «тащитесь» как от самого процесса игры, так и от достигнутых результатов.
воскресенье, 31 октября 2010
23:07
Доступ к записи ограничен
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
среда, 27 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Эгегей!
Если есть фанаты Сайлент Хилла, которые хотят почитать мой фанфик (160+ страниц) по этой вселенной (писался 6 лет и 3 дня) поднимайте руки и шлите мне в лс свои почтовые адреса
Если есть фанаты Сайлент Хилла, которые хотят почитать мой фанфик (160+ страниц) по этой вселенной (писался 6 лет и 3 дня) поднимайте руки и шлите мне в лс свои почтовые адреса
вторник, 19 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Нет, ну, я понимаю, что я отсталый, но такую жесть я и предположить не мог %)
Чтоб и модель фотега, на который я делал фото вместо скана, и линзы, и точную дату, и прогу, в которой я красил. Я-то полагал вся инфа о фото после обработки в фш, перегонки черех тифф и джпег, переименования, не останется! Вай! %)
Да, я дремучий чайнег ^___^
Чтоб и модель фотега, на который я делал фото вместо скана, и линзы, и точную дату, и прогу, в которой я красил. Я-то полагал вся инфа о фото после обработки в фш, перегонки черех тифф и джпег, переименования, не останется! Вай! %)
Да, я дремучий чайнег ^___^
суббота, 16 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Располагайтесь, пожалуйста ^__^
воскресенье, 10 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
- Кіфра зник!
- Ти що верзеш?! Його вбили у тій його "особистій справі"? А ти, недоумок, куди дивився?!Я ж просила тебе! Навіть не наказувала.
Лорд сумно змовчав, зміривши байдужим поглядом Аріадну. Тільки заклав руки за спину і поважно вийшов.
- Захворів чи подорослішав?
*
Тим часом "зниклий" опустився на сірий порепаний асфальт колись величного міста, що зараз лежало майже повністю в руїнах.
"Містер, свіжий "Сент-Лукас пост"! Облога триває, ядерним ударом знесено половину східного узбережжя, генерал Маркус Трой бере на себе керівництво після загибелі президента..." - до Кіфрадіона біг хлопчик-газетяр у кумедному кашкеті, в брудному костюмі на кілька розмірів більше і з замурзаним обличчям.
- Візьми! – простягнув якісь гроші, що випадково виявилися у кишені. – Свій свіжак собі лиши. Підкажи краще, де шпиталь.
- Дякую, містер... Шпиталь в трьох кварталах звідси, на розі 4ї та 63ї. Я можу вам начистити взуття...
- Дуже дякую. Ти мені вже допоміг. – Кіф побіг підтюпцем.
Якісь 3 хвилини, і зкособочена споруда з побитими шибками виросла перед ним. Над ангарними дверима було виведено червоною і білою крейдою "ШПИТАЛЬ".
*
Стояла задуха, поранених і хворих були тисячі, вони лежали на кушетках, ряднинках і просто на бетоні. Проте стояв галас і гул. Метушилися лікарі та сестри. Сновигали ходячі пацієнти. Знайти потрібну людину у хаосі ангару-шпиталю було б проблематично, та Кіфрадіона вело серце.
"Йому не збрехали про Хораса. Значить, і друга частина історії має місце бути!"
Несамовито закалатало у грудях. Тендітна і крихка з виду постать у довгій білій сукні і з кавовою хусточкою на голові поралася біля пораненого у ногу чоловіка, витирала чоло хворому вологою ганчіркою.
- Тіхе! – вигукнув зненацька для себе янгол, підбігаючи до дівчинки.
У гаморі небога не почула його голосу. "Може не вона?!"
- Сестро, – ніяковіло вимовив Кіф.
Дитина повернулася і він побачив її обличчя. Чорне пасмо вибилося з-під хустинки, обличчя було бліде та змучене (хоча дівчинка не була альбіносом, як її брат), і втомлені очі.
- Пане, що вам?
- ...
- Вам погано?
Втомлені очі... Лазуритові! Та що ж це таке! Янгол просто скам'янів від вигляду очей Тіхе.
- Не мовчіть, бо у мене багато роботи.
Наче робот, підійшов ближче і мовчки, дрижачою рукою, сховав пасмо під хусточку.
- Не за правилами... – натужно видавив.
- Дякую.
Дівчинка почервоніла, злякано оглядаючись, щоб хто не помітив, що вона ходила з пасмом з-під хустки.
- Постривай.
- Кажіть хутчіше! У мене, дійсно, багато роботи! – братові очі дивилися на нього знизу вгору.
Очі-очі-очі! Божевілля якесь!
Мовчки впав на вколішки, мовчки обійнявши маленьку сестру і сховав обличчя у неї на грудях.
- Гей ти! Відпусти сестру, збоченцю! – рявкнув хтось з поранених солдатів. – Бо ми тобі зараз...
Тепер вона була на голову вища за Кіфа. Переляканими батьковими очима дивилася Тіхе на дивного чоловіка, тепер уже згори вниз.
- Скажи, ти зневажаєш мене?
- Пустіть мене!
На секунду він міцно стис плечі маленької, небога тільки видихнула злякано і очі стали ще більш переляканими, та Кіф відпустив її, важко підвівшись на ноги.
Низько схиливши голову, він мовчки відвернувся і пішов геть. Щойно вийшовши за стіни шпиталю, безсило сів за дверима.
Беззвучно заплакав. Міцно стис очі, так само, як сьогодні інший його небіж.
Та наступної хвилини він здригнувся – хтось торкнувся його обличчя. Відкривши очі він знову побачив Тіхе, що зняла свою хустинку і витерла нею сльози з обличчя дивного білявого гостя.
- Яка ти гарна... – зам"явся. – І чуйна!
Дівчинка всміхнулася ніяково.
- Ви так жахливо виглядаєте. Щось сталося?
- Ти не зневажаєш мене, дитинко?
Небесні очі здивовано дивилися на Кіфа. Він піднявся і знову опустив долу голову.
- Вибач... Тобі теба йти. Там багато роботи, на тебе чекають.
Та Тіхе нікуди не пішла. Тоді пішов Кіфрадіон.
- Заждіть! Я вас не зневажаю! Зовсім-зовсім.
Він спинився і боявся повернутися, та почув ледь чутний легкий біг, а секундою пізніше відчув, як його талію обійняли тоненькі рученята і Тіхе притислась щокою до його спини.
- Вам погано! Я бачу! Візьміть мої обійми. Вони приносять удачу. Багатьом допомагає. – завірив голос за спиною.
- Я знаю, люба...
Гарячі сльози приснули з очей і він легенько вивільнився з обіймів, намагаючись йти так, щоб зі спини не було видно його плечей, що здригалися, немов від холоду. Кортіло побачити знайомі очі ще раз, але й страшно водночас.
Коли сміливість прокинулася в янголі, він витер кулаком вологу з обличчя і очей, повернувся...
Небоги не було зовні. Тільки худенька невисока фігура бігла в глибину шпиталю рятувати стражденних у своїх милосердних обіймах.
- Ти що верзеш?! Його вбили у тій його "особистій справі"? А ти, недоумок, куди дивився?!Я ж просила тебе! Навіть не наказувала.
Лорд сумно змовчав, зміривши байдужим поглядом Аріадну. Тільки заклав руки за спину і поважно вийшов.
- Захворів чи подорослішав?
*
Тим часом "зниклий" опустився на сірий порепаний асфальт колись величного міста, що зараз лежало майже повністю в руїнах.
"Містер, свіжий "Сент-Лукас пост"! Облога триває, ядерним ударом знесено половину східного узбережжя, генерал Маркус Трой бере на себе керівництво після загибелі президента..." - до Кіфрадіона біг хлопчик-газетяр у кумедному кашкеті, в брудному костюмі на кілька розмірів більше і з замурзаним обличчям.
- Візьми! – простягнув якісь гроші, що випадково виявилися у кишені. – Свій свіжак собі лиши. Підкажи краще, де шпиталь.
- Дякую, містер... Шпиталь в трьох кварталах звідси, на розі 4ї та 63ї. Я можу вам начистити взуття...
- Дуже дякую. Ти мені вже допоміг. – Кіф побіг підтюпцем.
Якісь 3 хвилини, і зкособочена споруда з побитими шибками виросла перед ним. Над ангарними дверима було виведено червоною і білою крейдою "ШПИТАЛЬ".
*
Стояла задуха, поранених і хворих були тисячі, вони лежали на кушетках, ряднинках і просто на бетоні. Проте стояв галас і гул. Метушилися лікарі та сестри. Сновигали ходячі пацієнти. Знайти потрібну людину у хаосі ангару-шпиталю було б проблематично, та Кіфрадіона вело серце.
"Йому не збрехали про Хораса. Значить, і друга частина історії має місце бути!"
Несамовито закалатало у грудях. Тендітна і крихка з виду постать у довгій білій сукні і з кавовою хусточкою на голові поралася біля пораненого у ногу чоловіка, витирала чоло хворому вологою ганчіркою.
- Тіхе! – вигукнув зненацька для себе янгол, підбігаючи до дівчинки.
У гаморі небога не почула його голосу. "Може не вона?!"
- Сестро, – ніяковіло вимовив Кіф.
Дитина повернулася і він побачив її обличчя. Чорне пасмо вибилося з-під хустинки, обличчя було бліде та змучене (хоча дівчинка не була альбіносом, як її брат), і втомлені очі.
- Пане, що вам?
- ...
- Вам погано?
Втомлені очі... Лазуритові! Та що ж це таке! Янгол просто скам'янів від вигляду очей Тіхе.
- Не мовчіть, бо у мене багато роботи.
Наче робот, підійшов ближче і мовчки, дрижачою рукою, сховав пасмо під хусточку.
- Не за правилами... – натужно видавив.
- Дякую.
Дівчинка почервоніла, злякано оглядаючись, щоб хто не помітив, що вона ходила з пасмом з-під хустки.
- Постривай.
- Кажіть хутчіше! У мене, дійсно, багато роботи! – братові очі дивилися на нього знизу вгору.
Очі-очі-очі! Божевілля якесь!
Мовчки впав на вколішки, мовчки обійнявши маленьку сестру і сховав обличчя у неї на грудях.
- Гей ти! Відпусти сестру, збоченцю! – рявкнув хтось з поранених солдатів. – Бо ми тобі зараз...
Тепер вона була на голову вища за Кіфа. Переляканими батьковими очима дивилася Тіхе на дивного чоловіка, тепер уже згори вниз.
- Скажи, ти зневажаєш мене?
- Пустіть мене!
На секунду він міцно стис плечі маленької, небога тільки видихнула злякано і очі стали ще більш переляканими, та Кіф відпустив її, важко підвівшись на ноги.
Низько схиливши голову, він мовчки відвернувся і пішов геть. Щойно вийшовши за стіни шпиталю, безсило сів за дверима.
Беззвучно заплакав. Міцно стис очі, так само, як сьогодні інший його небіж.
Та наступної хвилини він здригнувся – хтось торкнувся його обличчя. Відкривши очі він знову побачив Тіхе, що зняла свою хустинку і витерла нею сльози з обличчя дивного білявого гостя.
- Яка ти гарна... – зам"явся. – І чуйна!
Дівчинка всміхнулася ніяково.
- Ви так жахливо виглядаєте. Щось сталося?
- Ти не зневажаєш мене, дитинко?
Небесні очі здивовано дивилися на Кіфа. Він піднявся і знову опустив долу голову.
- Вибач... Тобі теба йти. Там багато роботи, на тебе чекають.
Та Тіхе нікуди не пішла. Тоді пішов Кіфрадіон.
- Заждіть! Я вас не зневажаю! Зовсім-зовсім.
Він спинився і боявся повернутися, та почув ледь чутний легкий біг, а секундою пізніше відчув, як його талію обійняли тоненькі рученята і Тіхе притислась щокою до його спини.
- Вам погано! Я бачу! Візьміть мої обійми. Вони приносять удачу. Багатьом допомагає. – завірив голос за спиною.
- Я знаю, люба...
Гарячі сльози приснули з очей і він легенько вивільнився з обіймів, намагаючись йти так, щоб зі спини не було видно його плечей, що здригалися, немов від холоду. Кортіло побачити знайомі очі ще раз, але й страшно водночас.
Коли сміливість прокинулася в янголі, він витер кулаком вологу з обличчя і очей, повернувся...
Небоги не було зовні. Тільки худенька невисока фігура бігла в глибину шпиталю рятувати стражденних у своїх милосердних обіймах.
пятница, 08 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Хай тут полежить поки що...
Вони спустилися на дах найвищого хмарочосу за всю історію людства.
«Greatest Dream»... Закутане в неонові судини серце світових ігор.
Три тисячі поверхів казино, відеодромів, студій ігрової індустрії та офісів «Hazard brothers inc’».
На даху їх уже чекали. Дивне синьошкіре створіння в королівській короні та мантії у супроводі не менш дивних слуг, глузливо посміхаючись, дивилося на непроханих гостей величезними жовтими, наче у рептилії, очима.
Кіф зупинив свого супутника, який підняв руку.
Вони просто наблизилися до істот, що їх чекали.
- Чим зобов’язаний такому пізньому візиту, шановне панство? – насмішливо просичав на зміїний манер синьошкірий демон.
- Я прийшов за своїм племінником! – Кіфрадіон рішуче зробив крок у перед. – І така гидота, як ти, мене не спинить.
- Уууу! І на думці не мав. Він чекає на тебе з нетерпінням, «дядечку Кіфра».
- Де він?
- Рулетко, проведи пана до його небіжа. Їм є про що потеревенити, а ми поки, що розважимо його супутника з Бі Джеєм та Покерфейсом. А то засумує тут бідолаха.
- Кіфрадіоне, зачекай! Я піду з тобою! – другий з непроханих гостей хотів йти з ангелом, та той зупинив його жестом.
Кіф пішов один у супроводі демонеси, залишивши товариша з трьома ворожими демонами.
* * *
Величезна майже пуста зала, схожа на запустілий спортзал.
Лише на іншому кінці залу жевріла жовтогаряча лампа.
Соколиний зір дозволив розгледіти підлітка, що сидів спиною до виходу і щось перебирав.
Кіфрадіон на обважнілих ногах нечутно рухався до хлопця. Рулетка ж лишилася позаду, прийнявши позу смиренної покоївки.
У грудях Кіфа стискалося все сильніше з кожним кроком. Він бачив голову з густою копною хвилястого чуба кольору морської хвилі. Таке він бачив у далекому дитинстві. Навіть не знайшовся, як опинився на відстань протягнутої руки від небожа, що розкладав якийсь пасьянс гральними картами.
- Чого прийшов?! – холодний непроникний голос, повний ображеної байдужості.
- Я – Кіфрадіон, Хорасе. Твій дядько. Я прийшов, щоб… – несвідомо янгол простягнув руку до такого знайомого і рідного волосся.
- Доторкнешся, і я вб'ю тебе! – навіть не повернувшись, металево пообіцяв малий. – Я чудово знаю, що ти за один.
- Навіщо ти так?! Я прийшов, щоб…
- Я знаю, чому ти прийшов. Замолювати гріхи. Та мені це не потрібно. Коли мені потрібна була родина, підтримка, дах над головою, коли я спав на запльованому асфальті, накрившись брудним ганчір'ям та газетами, коли їв недоїдки на смітнику, мокнув у негоду… ніхто не прийшов. Навіть коли пізніше я бився, ще зовсім дитиною, на підпільних виставах голіруч проти бійцівських псів та елітних найманців, щоб не лягти голодним спати… так само ніхто з вас не приходив. – хлопець замовчав, його плечі легенько дрижали під зеленавими хвилями. – Хіба, що уві сні.
- Я не…
- Закрий пельку! Ти прийшов, коли я вже став зовсім дорослим, коли уже не потребую вашої підтримки, але мене і без вас уже відігріли і прихистили. Мій брат Азарт, який так само роками тинявся світом нікому не потрібний, Блек Джек, Покерфейс і няня – вони моя родина. Вони навчили мене багато чому корисному і допомогли проявити свої здібності. Тепер я найсильніший з будь-кого. І тобі краще забиратися, поки я добрий.
- Ти не знаєш, що говориш. Усе не так. Я навіть не знав про твоє існування.
- А тепер взяв і дізнався! Ха-ха-ха! Ти думаєш, що зможеш мене умовити? Ніколи! Я залишу тобі життя тільки тому, що ненавиджу тебе всім серцем, і хочу побачити, як такі «аристократи», як ти, з Темного і Світлого небес, будуть звиватися біля наших з братом ніг, вимолюючи пощади. А ми переступимо через вас і приєднаємо до Міжнебесся все, що вам зараз належить.
- Що він з тобою зробив?! Він же скалічив тебе! – Кіфрадіон облизав висохлі вуста. – Наволоч… Ти що не розумієш, що це все зробив Азарт?
- Він мене врятував і надав братську підтримку!
- Я знаю, що таке бути самотнім як ніхто інший. Ми з тобою схожі в чомусь, тому ти маєш мене вислухати.
- Що?!! – Хорас розкидав карти і різко повернувся, такої відрази, тваринної люті і ненависті в очах Кіф не бачив навіть у демонів з Темного неба.
Хлопчик був альбіносом з крейдяно-білою шкірою і червоними очима. І ці самі очі рвали дядька на частини.
- Я розумію, як воно.
Закинувши голову назад, небіж зайшовся в несамовитому реготі, злому і колючому. Так тривало півхвилини, за які спиною Кіфри пробіг електричний струм. Він хотів обійняти хлопчика і винести звідси геть, але його наче паралізувало від жахливого сміху Хораса. Та коли голова повернулася на своє звичне місце, то на обличчі меншого янгола можна було прочитати щось таке, перед чим блідло навіть те, що було в очах до сміху.
- Не смій порівнювати нас! Ти гадаєш я нічого про тебе не знаю?! – на скронях надулися судини, а з носа побігла червона цівка. – Між нами є одна суттєва різниця! Я самотній, бо мене зрадили всі, а ти самотній, бо сам зрадив всіх!
Ошелешений, Кіфра відступив на крок.
- Пішов під три чорти! – несамовито заволав Хорас, схилившись трохи вперед. Краплі з носа розлетілися червоною хмаркою.
- Я… я…
- Няню, хай він забирається! – тихо промовив маленький янгол, опускаючись навколішки.
- Все добре, мій маленький! – Рулетка опинилася поряд з ним і, опустившись долу та підібгавши набік ноги, приклала його зеленаво-блакитну голову до своїх колін, легенько погладжуючи її.
Хорас важко дихав, не відриваючи скляного погляду від Кіфри, поки демонесса турботливо витирала його обличчя білою хустинкою.
- Я люблю тебе! – зненацька сказав старший янгол. – Колись ти зрозумієш мене.
- А я тебе зневажаю! – прошепотів Хорас і закрив міцно-міцно свої малинові очі, у куточках яких відразу засріблилися сльози.
Кіфрадіон пішов, навіть не почуваючи під собою підлоги.
* * *
- Побачилися, родичі?
Кіфра мовчки пройшов повз Азарта, що шкірився задоволено.
Кіфрадіон зістрибнув з будинку і розправив свої багряні в напівтемряві крила. Його супутник здивовано стежив за цим і лиш потім кинувся слідом.
- До побачення, шановне панство! Заходьте пограти як-небудь! – лунало їм навздогін.
UPDATE
Тема Азарта (нова)
Тема Хораса (раніше була темою Азарта)
Вони спустилися на дах найвищого хмарочосу за всю історію людства.
«Greatest Dream»... Закутане в неонові судини серце світових ігор.
Три тисячі поверхів казино, відеодромів, студій ігрової індустрії та офісів «Hazard brothers inc’».
На даху їх уже чекали. Дивне синьошкіре створіння в королівській короні та мантії у супроводі не менш дивних слуг, глузливо посміхаючись, дивилося на непроханих гостей величезними жовтими, наче у рептилії, очима.
Кіф зупинив свого супутника, який підняв руку.
Вони просто наблизилися до істот, що їх чекали.
- Чим зобов’язаний такому пізньому візиту, шановне панство? – насмішливо просичав на зміїний манер синьошкірий демон.
- Я прийшов за своїм племінником! – Кіфрадіон рішуче зробив крок у перед. – І така гидота, як ти, мене не спинить.
- Уууу! І на думці не мав. Він чекає на тебе з нетерпінням, «дядечку Кіфра».
- Де він?
- Рулетко, проведи пана до його небіжа. Їм є про що потеревенити, а ми поки, що розважимо його супутника з Бі Джеєм та Покерфейсом. А то засумує тут бідолаха.
- Кіфрадіоне, зачекай! Я піду з тобою! – другий з непроханих гостей хотів йти з ангелом, та той зупинив його жестом.
Кіф пішов один у супроводі демонеси, залишивши товариша з трьома ворожими демонами.
* * *
Величезна майже пуста зала, схожа на запустілий спортзал.
Лише на іншому кінці залу жевріла жовтогаряча лампа.
Соколиний зір дозволив розгледіти підлітка, що сидів спиною до виходу і щось перебирав.
Кіфрадіон на обважнілих ногах нечутно рухався до хлопця. Рулетка ж лишилася позаду, прийнявши позу смиренної покоївки.
У грудях Кіфа стискалося все сильніше з кожним кроком. Він бачив голову з густою копною хвилястого чуба кольору морської хвилі. Таке він бачив у далекому дитинстві. Навіть не знайшовся, як опинився на відстань протягнутої руки від небожа, що розкладав якийсь пасьянс гральними картами.
- Чого прийшов?! – холодний непроникний голос, повний ображеної байдужості.
- Я – Кіфрадіон, Хорасе. Твій дядько. Я прийшов, щоб… – несвідомо янгол простягнув руку до такого знайомого і рідного волосся.
- Доторкнешся, і я вб'ю тебе! – навіть не повернувшись, металево пообіцяв малий. – Я чудово знаю, що ти за один.
- Навіщо ти так?! Я прийшов, щоб…
- Я знаю, чому ти прийшов. Замолювати гріхи. Та мені це не потрібно. Коли мені потрібна була родина, підтримка, дах над головою, коли я спав на запльованому асфальті, накрившись брудним ганчір'ям та газетами, коли їв недоїдки на смітнику, мокнув у негоду… ніхто не прийшов. Навіть коли пізніше я бився, ще зовсім дитиною, на підпільних виставах голіруч проти бійцівських псів та елітних найманців, щоб не лягти голодним спати… так само ніхто з вас не приходив. – хлопець замовчав, його плечі легенько дрижали під зеленавими хвилями. – Хіба, що уві сні.
- Я не…
- Закрий пельку! Ти прийшов, коли я вже став зовсім дорослим, коли уже не потребую вашої підтримки, але мене і без вас уже відігріли і прихистили. Мій брат Азарт, який так само роками тинявся світом нікому не потрібний, Блек Джек, Покерфейс і няня – вони моя родина. Вони навчили мене багато чому корисному і допомогли проявити свої здібності. Тепер я найсильніший з будь-кого. І тобі краще забиратися, поки я добрий.
- Ти не знаєш, що говориш. Усе не так. Я навіть не знав про твоє існування.
- А тепер взяв і дізнався! Ха-ха-ха! Ти думаєш, що зможеш мене умовити? Ніколи! Я залишу тобі життя тільки тому, що ненавиджу тебе всім серцем, і хочу побачити, як такі «аристократи», як ти, з Темного і Світлого небес, будуть звиватися біля наших з братом ніг, вимолюючи пощади. А ми переступимо через вас і приєднаємо до Міжнебесся все, що вам зараз належить.
- Що він з тобою зробив?! Він же скалічив тебе! – Кіфрадіон облизав висохлі вуста. – Наволоч… Ти що не розумієш, що це все зробив Азарт?
- Він мене врятував і надав братську підтримку!
- Я знаю, що таке бути самотнім як ніхто інший. Ми з тобою схожі в чомусь, тому ти маєш мене вислухати.
- Що?!! – Хорас розкидав карти і різко повернувся, такої відрази, тваринної люті і ненависті в очах Кіф не бачив навіть у демонів з Темного неба.
Хлопчик був альбіносом з крейдяно-білою шкірою і червоними очима. І ці самі очі рвали дядька на частини.
- Я розумію, як воно.
Закинувши голову назад, небіж зайшовся в несамовитому реготі, злому і колючому. Так тривало півхвилини, за які спиною Кіфри пробіг електричний струм. Він хотів обійняти хлопчика і винести звідси геть, але його наче паралізувало від жахливого сміху Хораса. Та коли голова повернулася на своє звичне місце, то на обличчі меншого янгола можна було прочитати щось таке, перед чим блідло навіть те, що було в очах до сміху.
- Не смій порівнювати нас! Ти гадаєш я нічого про тебе не знаю?! – на скронях надулися судини, а з носа побігла червона цівка. – Між нами є одна суттєва різниця! Я самотній, бо мене зрадили всі, а ти самотній, бо сам зрадив всіх!
Ошелешений, Кіфра відступив на крок.
- Пішов під три чорти! – несамовито заволав Хорас, схилившись трохи вперед. Краплі з носа розлетілися червоною хмаркою.
- Я… я…
- Няню, хай він забирається! – тихо промовив маленький янгол, опускаючись навколішки.
- Все добре, мій маленький! – Рулетка опинилася поряд з ним і, опустившись долу та підібгавши набік ноги, приклала його зеленаво-блакитну голову до своїх колін, легенько погладжуючи її.
Хорас важко дихав, не відриваючи скляного погляду від Кіфри, поки демонесса турботливо витирала його обличчя білою хустинкою.
- Я люблю тебе! – зненацька сказав старший янгол. – Колись ти зрозумієш мене.
- А я тебе зневажаю! – прошепотів Хорас і закрив міцно-міцно свої малинові очі, у куточках яких відразу засріблилися сльози.
Кіфрадіон пішов, навіть не почуваючи під собою підлоги.
* * *
- Побачилися, родичі?
Кіфра мовчки пройшов повз Азарта, що шкірився задоволено.
Кіфрадіон зістрибнув з будинку і розправив свої багряні в напівтемряві крила. Його супутник здивовано стежив за цим і лиш потім кинувся слідом.
- До побачення, шановне панство! Заходьте пограти як-небудь! – лунало їм навздогін.
UPDATE
Тема Азарта (нова)
Тема Хораса (раніше була темою Азарта)
четверг, 07 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Года полтора–2 назад я мечтал, чтоб его пустили по ТВ в хорошей озвучке, а по максимуму – в украинском дубляже...
Мрії збуваються! Кульні голоси! Особливо жіночі. На Q-tv з цього тижня йде (все забував тут порадіти) з повторами (себто, двічі в розкладі), тому хто хо і не зна – вмикайте!
*Шудо тріумфує*
Мрії збуваються! Кульні голоси! Особливо жіночі. На Q-tv з цього тижня йде (все забував тут порадіти) з повторами (себто, двічі в розкладі), тому хто хо і не зна – вмикайте!
*Шудо тріумфує*
воскресенье, 03 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Ничего понять пока не могу.
Ещё и английского у меня никогда не было, но свое мнение я изменил. Хорошенькое местечко!
Мне какую-то ламу подарили. Кто там зависает, скажите, что это значит? =)
Ещё и английского у меня никогда не было, но свое мнение я изменил. Хорошенькое местечко!
Мне какую-то ламу подарили. Кто там зависает, скажите, что это значит? =)
суббота, 02 октября 2010
Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Американские ученые заявили, что телесериалы о работе врачей, такие как Доктор Хаус и Анатомия страсти, могут негативно отражаться на здоровье зрителей.
В исследовании указывается, что подобные сериалы, посвященные преимущественно редким и необычным заболеваниям, заставляют зрителей более внимательно относиться к собственному здоровью и повышают страх заболеть тяжелой редкой болезнью. Подобные ипохондрические мысли ухудшают качество жизни, не давая человеку получать удовлетворение от нее.
К такому выводу исследователи пришли после того, как опросили 274 студентов Колледжа связи при Алабамском университете на предмет увлечения медицинскими сериалами и чувства удовлетворения от жизни, сообщает Lenta.ru.
Как пояснила руководитель исследования профессор Иньцзяо Е, подобная закономерность была выявлена у молодых здоровых людей в возрасте от 18 до 31 года. Поэтому негативное влияние медицинских сериалов на качество жизни населения в целом может оказаться значительно глубже, чем выявленное в результате опроса, пишет MIGnews.
ПС: Простите любители этого сериала. Ну, не могу я про увечья и болезни глядеть.
ППС: креатифф не мой, но в тему
В исследовании указывается, что подобные сериалы, посвященные преимущественно редким и необычным заболеваниям, заставляют зрителей более внимательно относиться к собственному здоровью и повышают страх заболеть тяжелой редкой болезнью. Подобные ипохондрические мысли ухудшают качество жизни, не давая человеку получать удовлетворение от нее.
К такому выводу исследователи пришли после того, как опросили 274 студентов Колледжа связи при Алабамском университете на предмет увлечения медицинскими сериалами и чувства удовлетворения от жизни, сообщает Lenta.ru.
Как пояснила руководитель исследования профессор Иньцзяо Е, подобная закономерность была выявлена у молодых здоровых людей в возрасте от 18 до 31 года. Поэтому негативное влияние медицинских сериалов на качество жизни населения в целом может оказаться значительно глубже, чем выявленное в результате опроса, пишет MIGnews.
ПС: Простите любители этого сериала. Ну, не могу я про увечья и болезни глядеть.
ППС: креатифф не мой, но в тему