Сбои системы – это чем-то хорошо

Вот закроет человек запись, а ты всё равно можешь её прочитать.
Понять внутренний мир и происходящее с товарищем лучше.

---

Хе-хе! Прям протащить можно в дырочку махонькую %)

21.08.2011 в 19:46

Пишет  Yuriko88:

забавно

09.07.2010 в 21:58

Пишет  Caaremaa:

Сопля.

08.06.2010 в 20:10

Пишет  ли;:

08.06.2010 в 21:43

Пишет  Блудный сын промышленности:

07.06.2010 в 21:24

Пишет  marsi:

тащи ее мышкой


Нашлось у natalya_kiriche    || Забрать себе в ЖЖ

---

Crossroads # 1

Небольшие зарисовки на тему встречи героев разных рилмов (в частности с моими героями). В этот раз гостем шоу становится герой комикса "ДсАД" (в работе) моего хорошего товарища Соумин по имени (д)Варф =)
По счастливому стечению обстоятельств он оборотень, но оборотень-дракон. Как же так и пройти было мимо сего факта.
Ладно, харэ мне рассусоливать... всё равно никто не прочтет это =) собственно зарисовочка:

---

Красный с хохолком.

(эспешл фо Аливис, полуфанфикшОн на её комикс и полуофициалка на мой)

Красный с хохолком.
Есть такое явление, как мерцающий туман. Оно издревле известно в центральной части мира. Чаще всего оно приходит на лесные луга. Длится определенное время и проходит само по себе. Поговаривают, что, если в него попасть, то чтобы выйти из него, нужно встретить другого «путешественника». Да-да! И попадают туда только парами. Причем чаще всего люди... да и не только люди, говорящие на разных языках и не понимающие абсолютно друг друга. Также, если продолжать верить молве, то здесь можно соприкоснуться с другими мирами и выходцами оттуда.

* * *

Кариша проснулась от того, что маскон выкрикнул её имя. Резко вскочила на ноги, но ни Чьероскуро, ни Заннира, ни даже следов их стоянки не было. Казалось, что над ней свисает гигантский пионовый куст, цветущий к тому же. Что-то розовое мерцало в дымчатой вышине. Собраться с мыслями не выходило. Трава под ногами исчезла уступив своё место каменной кладке, а в десятке шагов ничего не было видно из-за той же малиновой дымки. Дракон начала думать, что сама по себе создала иллюзию для самой себя, но это была не иллюзия. В них она знала толк. Но и не бредовый полусон, поэтому гипотеза о том, что это младшенькая шалит со своими галлюцинациями, провалилась...
Что же это?
- Чьероскуро! Заннир! – прислушалась, ответа не последовало. Вдали хрустально позванивало.
«Неужели это мерцающий туман, о котором говорил отец когда-то?» – с сомнением подумала дракон. – «А если да... Что мне делать. Я больше ничего о нём не помню! Отец... Что же он мне ещё говорил об этом явлении»
Как ни силилась вспомнить, не могла. Это было лет 500 назад, и не то, чтобы память подвела, но просто тогда она слушала вполуха и её больше интересовали сказки, нежели научные изыски отца о мироздании. Естественно то, что являлось важным и доказанным, она знала, а всякие домыслы её мало интересовали – их не преподавали юной Карише гувернеры.
Единственным, что вспомнилось, являлась мысль о том, что это порталы, используемые расой анкоу для путешествия между мирами. Но дракон была не уверена, не выдумала ли она это сама только что, обманывая свою память.
Решила идти на звон, но хрустальные звуковые разливы отступали с каждым её шагом.

* * *

Кариша двигалась медленно, чтобы ничего не пропустить. Вместо пустынной площади ей стали встречаться неясные фигуры каких-то столбов, руин, колонны, кладка сменилась травами, появились мелкие кустарники. Возможно, она приближалась к выходу. Возможно. Туман стал гуще, прям как вата.
- Малиновый кисель! – пальцами попыталась сжать туман, но он просочился сквозь пальцы. – Как во дворце папы готовили!
Воспоминание о детских годах немножко развеяло растущую тревогу, но совсем немного и на какой-то миг. А тревога подбиралась уже к горлу, вот-вот готовая перерасти в панический ужас. Густой туман уже не давал возможности ясно различать даже, куда она идет. Кариша ускорилась, хоть и старалась продолжать идти медленно.
Впереди появилась еле различимый остов какого-то объекта. «Объект» оказался мостом через широкую реку, чем-то напоминающим архитектурой о восточных царствах. В Центре уж точно не строили таких радугообразных и с такими перилами. В перилах размещались маленькие фонарики.
- Неужели я попала каким-то образом на Восток?.. – осеклась мгновенно.
В тумане не имело значения, что она видела. Это был не её мир.
Кариша поднялась на мост и стала переходить, скрестив руки на груди. Здесь туман рассеивался над водой и вместо звона колокольчиков в ушах пел ветер. Гостья этого места засомневалась, а не пора ли ей принять облик дракона... Не успела решиться. Впереди появилась маленькая фигурка.
Кто-то сидел прямо посреди деревянного настила на мосту. Маленький мальчик. Совсем кроха. Лет 4х, наверное. У него на голове торчали смешно разъерошенные голубоватые перья. Кариша приняла это за головной убор.
- Эй! Паренёк.
Малыш поднял на неё зеленоватые глазищи. Очень умный и внимательный взгляд. Вовсе не как у ребёнка – усталый и расфокусированный, будто его оторвали от занятие, в которое он ушел с головой. Так и было.... Перед ним лежала какая-то медная коробка, которая занимала внимание ребёнка.
- Послушай! – Кариша подошла и, опустившись на корточки, положила руку на шляпу ребёнка... казалось, что это вовсе не шляпа под пальцами, а такие перьеволосы. – Ты же тоже не знаешь, как сюда попал?
Малыш молча и не мигая глядел в желтые глаза девушки перед ним. Ни одной мышцей лица он не выдал какой-либо эмоции, но по глазам Кариша поняла, что он не понимает её.
- Ты – не человек. И это – не шляпа.
Голубоватые перья стали белесыми. Кариша решила, что они каким-то образом выдают эмоции.
- Как же мы будем с тобой выбираться? – поерошила и так взлохмаченное оперение головы мальца, затем, вспомнила нечто и ткнула в себя пальцем. – Ка-ри-ша!
- Кариша! – пискнул ребёнок, немного ожив, и дракон улыбнулась.
Она перевела палец на мальчика.
- А ты?
- А-ма-лис!
- Сложно. Мне такое не запомнить. Ты, наверное, из другого мира. По крайней мере, я никогда не слыхала о таких чудиках.
- Чудиках! – радостно повторил мальчик, и некоторые перышки приподнялись, будто хохолок, окрашиваясь в розовый. Далее он тоже что-то затараторил на своем непонятном языке...
«Птичьем» – мелькнуло в голове у Кариши и она, не удержавшись, звонко засмеялась, это вышло очень легко и естественно после недавних переживаний.
Ребёнок с недоумением замолчал, глядя на хохочущую тётю, которая даже встала с корточек, чтоб не свалиться.
- Прости, малыш. Нервная я. В моем возрасте какие могут быть нервы?!
Амалис вскочил на ноги со своей коробочкой в руках и радостно хохотнул, прижимая один кулачок ко рту. Кариша с подозрением поглядела на странного паренька с разрозовевшимися перьями, вздыбившимися на голове. Ей показалось, что она сказала что-то созвучное некой глупости на языке мальчика-птицы.
Амалис же протянул ручку и легонько щелкнул по золотым шарикам, похожим на бубенчики, на поясе девушки.
- Нравятся? Я тебе подарю, когда выберемся.
Ребёнок, вроде, понял, потому что просиял и вновь зашевелились перышки на его голове. В подтверждение мысли Кариши он протянул ей медную коробку.
- Что у тебя там? Это же… Пятнашки, да? Хотя и не понимаю этих символов, но это они!
- Они!
- Обмен?
- Об-мен! – поморщился Амалис, слово далось не так легко, как предыдущие.
Он обвел взглядом малиновый воздух вокруг и вновь затараторил с вопросительной интонацией, сдвигая трогательно бровки и указывая рукой по сторонам, непреднамеренно продемонстрировав, что у него из рукава тоже торчат небольшие пёрышки.
- Когда это исчезнет и ты попадешь домой?
- Домой!
- Не знаю! – снова захотелось поерошить перышки на голове Амалиса, что Карища и сделала.
В ответ мальчик-птица поерошил мех на чулке девушки, улыбаясь. Кариша, улыбаясь, беззлобно констатировала:
- Будь ты лет на 10 старше, я б тебя за такое сбросила с моста.
- С моста! – согласился Амалис, сияя.
- А теперь идем!
- Идем!
- А ты способный к языкам.
- Язы-ком!
- Не, «языком», а «языкам»!
- Язы-ком-язы-ком! – хохотнул птицеребенок, на что дракон с подозрением покосилась, а не разыгрывает ли он её, что не понимает её речи.
- Хм! Пошли, «Языком»!
Кариша пошла вперед, а Амалис засеменил следом, зажав под мышкой свою коробку. Потом добавил хода и поерошил белый мех теперь уже на левом запястье девушки.
- Шалун какой!
- Какоооооой! – подмигнул мальчик и по-деловому ухватился за руку, перышки теперь были насыщенно алые.
Кариша хотела забрать руку, но увидев жалобно сведенные покрасневшие бровки, повела Амалиса за руку.
Мосту казалось не будет конца. Прошло несколько часов, за которые Амалис пел похожие на настоящий птичий щебет песни и рассказывал что-то непонятное. Каришу это немного успокаивало. Но со временем ноги мальчика стали подкашиваться, он потирал глаза и что-то устало бормотал.
- Есть хочешь? Я б поймала тебе червячка, птенчик, но тут их не видать.
Ребёнок уловил насмешку и забурчал недовольно.
- Тихо. Я тоже устала и голодна!
- Голодна! – требовательно топнул ножкой Амалис и остановился, надувая щеки и потирая глазищи.
- Хочешь бабочку? – смягчилась Кариша.
- Бабочку…
Дракон взмахнула рукой и большущая изумрудная бабочка появилась перед Амалисом. Тот широко глядел и протянул к бабочке руки, бабочка села на одну ладонь, помахивая крылышками и осыпая с них изумрудную сияющую пыльцу. Хохолок поднялся на головке малыша.
- Бабочку-бабочку!
- Ещё? Пожалуйста.
Вокруг моста поднялся тропический лес с тысячами бабочек.
- Ииииииииии!
- Стоять! – ухватила на лету Амалиса, прыгнувшего на перила, Кариша. – Любуйся здесь, но не ходи туда.
Мальчик понимающе кивнул. Кариша остановилась отдохнуть, пока Амалис гонялся за бабочками. Устав окончательно, он бережно обнял целую охапку разноцветных насекомых и сел у перил, опираясь на них спиной. Глаза просто слипались.

* * *

Кариша несла ребенка на руках, прижимая к себе.
- Когда же мы сойдем с этого моста или найдем выход?!
Амалис приоткрыл глаза, услышав её задумчивый голос, сонно зевнул и обнял за шею.
- Ка-ри-ша!
Девушку почему-то тронуло, что мальчик назвал её имя. Она даже не заметила сначала, что туман слабеет.
- Ка-ри-ша! – проваливаясь опять в сон, тихонько прошептал малыш.
Туман ещё больше отступил, и Амалис стал полупрозрачным, как призрак.
Девушка-дракон разволновалась, хотя и жаждала этого момента.
- Постой!
- Ка-ри-ша…
Руки Кариши уже проходили сквозь тело мальчика, пытаясь поймать его, а он, подобно пушинке, опускался вниз. Вокруг проявлялись утренние очертания лагеря Кариши и Заннира.
- Обмен же…
- Кариша, что с тобой? – послышался знакомый голос и чья-то рука легла на её плечо. – Куда ты ходила? Мы тебя обыскались в лесу с Чьероскуро, а ты опять в лагере.
- Что? – непонимающие жёлтые глаза смотрели на Заннира.
- Всё в порядке? Ты кого-то звала. Но не нас. Здесь кто-то ещё?
- Кариша! – пискнул Чьеро, радостно махая крылышками и кружась вокруг своего дракона.
- Ты слышишь меня?! Здесь ещё кто-то есть, кроме нас? – обвел взором поляну Заннир.
- Красный с хохолком!
- Красный с хохолком?
Дракон посмотрела на свои руки, ещё теплые от прикосновения к маленькому тельцу дремлющего ребёнка.

* * *

Амалис спал в своей кроватке, прижимая к груди пятнашки. В одном кулачке он сжимал золотой «бубенчик». Ему снились огромные разноцветные бабочки.

---

Предложение для любящих рисовать

Здрям, камарады.
В виду того, что я рисовать подзабросил - нуждаюсь в вашей помощи. Рисовать меня можно только заставить. Как? Всё в ваших руках.
Есть ли среди посточитов люди, которые любят рисовать, но умеют на level type:
Novice
Beginner
Или хотя бы как у меня – Monkey with Pencil?
Если есть желающие, то можно провесть так называемую "комикс-битву" - постраничная рисовка комикса с определенными сроками (предлагаю 2 недели) и неоговариванием сюжета. Помогите (условно) хорошему человеку.

---

Художники: жизненный перехват

06.07.2011 в 14:31

Пишет  Haime:

о, точно!))

10.04.2011 в 00:42

Пишет  BlackBastet:

Все художники проходят через это

---

А не скажу, откуда герой! Всё равно его никто не знает, окромя меня здесь.

Приятное видео

---

Старовинна казка. Віднайшов у схронах

"Тріо з Далекого і Дуже Дикого Заходу!"
(казка у форматі icq)

КАЗКА 1: ТРІО З ДАЛЕКОГО І ДУЖЕ ДИКОГО ЗАХОДУ І ДУХ ВІТРУ.

ЧИТАЙ!!!

ЧАСТИНА 1
Жив-був хлопчик Джоккі-Джок на Дикому-предикому Заході. І був у нього кінь Чак-Чук (індіанці обидва, значиться)...

Жили – не тужили, аж раптом сталося неймовірне.
У вождя племені на ім’я Соколиний Тулуб викрали доньку Ріг Бізона....
Засмутився вождь, що викрали його 27 доньку і скликав найхоробріших воїнів племені..

Та й каже: хто знайде та поверне мою 27му доню – Ріг Бізона, той отримає купу всіляких бус і інших прикрас!
Пригнічені втратою вождя і одухотворені обіцяною винагородою, кинулися на пошуки півсотні материх воїнів

Хтів йти і Джоккі-Джок, та йому бацька з мамкою суворо заборонили і вірного мустанга-поні його Чак-Чука припнули біля свого місцезнаходження...

Тепер про вік Джоккі-Джока: було йому 8 років (парубок у самому соку), а Чак-Чук і того молодший був!

А тут, значить, вітер піднявся страшенний, молнії, грім, дощик легенький – все як треба... підхопив коника в повітря і поніс у невідомому напрямку, тут уже юного героя було не втримати...
Схопив вірного лука – і у погоню!

Біжить він за своїм "літаючим конем" і ізригає погрози духові вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить, а той хихикає і несе коника далі... Коник, дарма, що сміливий, геройський кінь, спочатку ржав несамовито, потім свідомість втратив з переляку (молодий просто)...
Це ще більш підштовхнуло молодого Джоккі-Джока

Біжить уже через ліс, перескакуючи через кореневища!
Аж ось вони знову вискочили на луки.
Тоді витяг стрілу молодий вояк і вистрілив...

Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...

І пролетіла повз!

Огледівся Джоккі-Джок – чи ніхто не бачив цього сорому, щоб розказати мамці з батьком, як їх син не влучив навіть у вітер! – начебто нікого.
Виймає тоді Джоккі-Джок на бігу другу стрілу...
Натягає (знову ж таки на бігу) тятиву і випускає стрілу!

Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...

І потрапляє в ціль!
У філейну частину ПоЩеДоМаДо.
Заплакав дух вітру від болю і розпачу. Обережно поставив на землю коня і сам спустився.
Прийняв (тобто прийняла) свою людську подобу діви чарівної з палаючими ланітами і визначними персами...
"ОГО!" – подумав Джоккі-Джок.
"ОГО-ГО" – подумав Чак-Чук, що якраз отямився.
А ПоЩеДоМаДо дістала з філейної частини стрілу і каже, грізно так:
- Ти поцілив у мою нижню частину спини, син шакала і щура???
А Джоккі-Джок не знайшовся відповісти як протягти: "Та-а-а-а-ак", навіть не насмілюючись перевести погляд до очей ПоЩеДоМаДо.

Юний воїн був вражений своєю влучністю!
Кінь теж був вражений влучністю хазяїна і сказав:
- От свезло, так свезло!
- Ти умієш розмовляти, Чак-Чук???
- Я давно з тобою розмовляю, а ти мене слухати не хотів!
- Це моє покарання, – сказала розгнівана ПоЩеДоМаДо. – Тепер ти будеш розуміти мову всіх звірів за те, що так нечемно повівся з Духом Вітру. Свого коня можеш залишити.
Тут вона зірвалася на плач і хутко полетіла геть, лікувати підступно нанесену в спину рану...

Похнюпився молодий вояк, соромно йому стало, та, що він міг вдіяти – адже мав рятувати старого (відносно) друга.
- Чого голову повісив?
- Шкода тітоньку...
- Так їй і треба, щоб знала як хапати Чак-Чука! – сказав Чак-Чук.
- Все одно не по-людськи якось розійшлися.

- Тю! Тобто – тпрррр! Вона на тебе страшне закляття наклала, а ти її жалієш!
- Та, знаєш, не таке вже і дуже страшне, я і так мріяв розуміти, що ти кажеш.
- А що я кажу – не мріяв? – подав нахабний голос з трави якийсь жук.
- Затули пельку! – пригрозив копитом Чак-Чук!
- Мовчу-мовчу! – почувся топіт маленьких жучиних ніжок.
- От тепер зрозумієш як то мені! Я всіх цих, – кивнув на траву Чак-Чук. – Чую!

Прийшли вони додому. Тут всі зраділи і не могли надивуватися! Стали співати хвалебні оди малому умільцю!
Мати з батьком цілують сина і гордо вип’ячують груди: "Мол! А! Гляньте, якого синюру виростили!"
Зрадів навіть вождь, запропонував всім танцювати і сам став бити чечітку, та потім згадав, що його донька №27 безвісти зникла. Оскаженів тоді вождь! "Ах ви ж цапівське поріддя! Ви, що тут за балаган вчиняєте?! Ніякої поваги до мого горя!"

І став кидатися томагавками!
Та колись з диліжансу, що віз небезпечного злочинця Біллі Навточипику до міста-героя, Х’юстона випав тетріс, а тому жителі села, що пройшли гру до 5-ї швидкості легко уверталися від томагавків. Заплакав тоді з розпачу вождь і пішов умитися до водоспаду...
Та тут у загальній радості всі помітили, який похмурий малий герой.

- Що таке, синку?
- Що таке, синку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
Питали родичі.

- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
Питали односельці, стурбовано!

- Е-е-е-е! – каже Джоккі-Джок. – Завинив я сильно перед Духом Вітру. Поранив у саму... спину!
Ну, тут, цілком слушно, всі зблідли і давай тікати по вігвамах від Джоккі-Джока подалі.
Зовсім засмутився Джоккі-Джок, а Чак-Чук йому і каже:
- Не журися! пішли до шамана Вічно Червоне Око!
Пішли вони до шамана, а той сидить собі смалить зіллячко якесь (ну, там звіробій, пижма, деревій – коктейль Молотова-Рібентропа). Побачив малого зрадів несказанно:
- Хао, Мій жовторотий брат!
- Хао, Мій підстаркуватий усмалений брат)))
- Меткий хлопчина! – вголос подумав шаман.
- Шаман наш теж мужик, що треба, – вдихаючи пари і смоли деревію, пижми тощо, а тому повеселішавши, відповів малий .
- З чим прийшов.
- Біда зі мною сталася! – хихикнув Джоккі-Джок. – Я коня тепер розумію!
- Ти дізнався мій секретний рецепт??? – стрепенувся шаман.
- Та ні! Я посварився з однією тьотьою і вона мене зачаклувала!
- Фух!

Став Джоккі-Джок розказувати своє лихо, а шаман, попихуючи, кивав, коли під вечір розповідь скінчилася, тоді шаман сказав:
- Та-а-ак!
- Що?!
- Пижми мало поклав! – і додав у люльку пижми.
- То що мені робити?
- Я дам тобі рецепт гарної цілющої мазі, якраз проти ран. Ти збереш потрібні інгредієнти, я зроблю тобі мазь, з нею ти підеш на поклін до Духа Вітру і попросиш пробачення.

Зрадів малий Джоккі-Джок, схопив рецепт і побіг збирати, папороті, трави, гриби, мохи та плавуни.
А тут, на лихо, з в’язниці зі славного міста-героя Х’юстона по амністії повертався материй горлоріз Біллі Натовчипика.

Збирає Джоккі-Джок свій лантух гербарію в лісі, аж чує крізь кущі хтось ломиться.
Скинув Джоккі-Джок лука про всяк випадок і питає повз пробігавшого борсука:
- Хто там йде, кущі ламає?
- Японська скирта! Людина, яка знає борсучий! – перелякався борсук і з переляку врізався у дерево з розбігу!

- Хто там йде, кущі ламає? – питає Джоккі-Джок єнота!
- Матінко моя – єнотиха! Людина, яка по-нашинські шпрехає! – скрикнув єнот і теж впилявся у те саме дерево.
Нічого не лишилося Джоккі-Джоку як чекати, поки не з’явиться з лісу хтось.
Тепер трохи про Біллі...

Бідолаху годували всілякими ростбіфами та котлетами по-київські від чого той схуд, змарнів, та ще й заріс так, що став схожий на героя мультику "Раз ковбой, Два ковбой"
Тож їжте, дітки, манну кашу, щоб не стати схожими на Біллі.

На дорогу Біллі дали в буцегарні 2 долари дріб’язком, тож хватило тільки на 200 метрів від’їхати на диліжансі від славетного міста-героя Х’юстона. А на їжу взагалі – зась!
Тож у рідні ліси дібрався Біллі голодний і злий...
А тут ягоди тільки всілякі, гриби та пижма! А його-то призвичаїли до котлет та біфстроганових.
Аж чує Біллі рже десь кінь неподалік, ну то й подався на поклик шлунку з ножем наперевіс.

Виходить Біллі на галявинку і бачить Чак-Чука, а поряд кумедного малого індіанця з луком і дві тушки під деревом.
- Здоров був, малий! Я – Біллі Натовчипика! Славетний зарізяка! А ти хто?
- Я – не малий, мені вже восьма весна йде, – шанобливо каже Джоккі-Джок, щоб не прогнівити чимось незнайомця. – Зрозумів, син плюгавого шакала і гірського цапа?!!

Озадачився Біллі. Наче малий такий ввічливий і кумедний, а здалося, що щось сказав про шакала і цапа.
- Що-що?
- Головне його не прогнівити ніяким чином, – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже: – Що чув, мотлох бородатий у немодних чоботях і негламурному капелюсі!
"Тю!" – подумав Біллі, погладжуючи бороду.
- А ти десь тут живеш поряд? Чи не так?
"Треба його обвести навколо пальця!" – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже:

- Не твоє собаче діло, тхір здичавілий!
"Тю!" – подумав Біллі і почухав потилицю. – "Щось розмова не клеїться! Треба як у "Джентльменах удачі" застосувати люб’язність!" і каже:
- Слухай сюди, малий лантух бліх та іншої лабуди! Я тебе зараз загвинчу в землю і буду давати копняків по писку!
- А ну давай! – каже Джоккі-Джок, якого батьки з дитинства віддали на Муай-Тай, приймаючи бойову позу!
- Дурне! Це неправильно! Ти мав сказати: "Дядечко, не бийте!" – заплакав від розпачу Біллі Натовчипика.
- Мабуть твій улюблений сорт морозива хрін-брюле, курячі мізки в бородатій окантовці!

ЧАСТИНА 2
У минулій серії пригод Джоккі-Джока і його вірного коня Чак-Чука:
На нафтовій вишці у Північному Льодовитому з’являється страшний вірус, який перетворює робочих на квітучі кактуси, що до того ж розмовляють, в цей час з центру їде ревізор перевірити справність бурової. Безкомпромісна боротьба людей, що крок за кроком перетворюються на квіти, зі стихією. І лишається надія тільки на перемогу малого індіанця над кривавим зарізякою...

- Ну все, малий! Тобі – амба! – сказав безкомпромісно крутий горлоріз Біллі Натовчипика, показуючи малому ножа.
- Кинь ножичок – дірочку зробиш, потім не запломбуєш!
- Пізно пити боржом, малий, пізно!
- Ну, добре, опудало гібрида шакала з навозним жуком і алігатором, я хотів по-чемному, а ти, собака, не розумієш людської мови.
І дістає томагавк.
- Е! Но-но! Давай на ножах!

- Давай на сокирках.
- На ножах!
- На сокирках!
- На ножах!
- На ножах!
- На сокирках!
- Умовив!
- Е, я не те хтів сказати! – заплакав материй горлоріз Біллі. зрозумівши, що щось не те ляпнув.

- В мене нема сокирки!
- І у мене одна! Тож, хто без сокирки – той не їсть! – скаламбурив малий, метнувши томагавк.
Посвистів томагавк, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче кинув його великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.

І тут Біллі придумав, як йому на той момент здалося, геніальну річ. Оскільки відстань була невелика і особливих маневрів провести було не з руки, то резонно було б амортизувати удар томагавка... нижньою частиною спини.
Свою помилку Біллі Натовчипика зрозумів миттю пізніше, оскільки дуже схуд і змарнів на казенних котлетах. Врятувало його тільки те, що він не тільки схуд і змарнів, а ще й заріс...
* * *

- Давай мирну розпишему, мале щуреня, – взмолився Біллі, погрожуючи ножем однією рукою і намагаючись дістати сокирку зі спини іншою.
- Давай! – сказав Джоккі-Джок, натягуючи тятиву лука і мітячи в капелюх, що за збігом обставин опинився на голові у Біллі.
- Мої умови: ти віддаєш мені свого поні, єнота і борсука, а я тобі повертаю томагавк і відпускаю тебе разом з лантухом до папки-мамки.

- Можна, я йому копитом голову порівняю трохи? – діловито запитав Чак-Чук, роблячи пилочкою маніпедикюр собі на копиті.
- Почекай трохи, Чак-Чук. Ми цього йолопа зараз навколо пальця обведемо, – тихенько гукнув Джоккі-Джок коневі.
Та у Біллі був тонкий слух і він, якимось чином, прознав про підступний план – обвести його навколо пальця. Тому сам вдався до хитрощів:

- Ха-ха, мале цапеня! Не бачити тобі свого томагавка, як своїх вух! – злорадо скрикнув Біллі і втік у кущі!
- Стій, муляж зарізяки зі свинячими задатками!
Та було пізно. Горлоріз, чомусь накульгуючи, втік до лісу.
Комок підійшов до горла юного воїна. Ледь сльози не потекли по щоках Джоккі-Джока.
- Не переймайся, Джоккі-Джок, батько вистругає тобі нового томагавка.

- Ага, – воїн не втримав сліз. – А до цього спочатку надає по нижній частині спини, і мамка теж, що пов’язала гарну хустиночку на мого томагавка.
- Так, а що тепер поробиш! – сумно відповів Чак-Чук. – Давай дозбираємо безсмертник і підемо вже до шамана.
- Ага, змова! – опритомніли борсук з єнотом. – Це шпигуни, які хочуть вивідати наші тваринні таємниці. – Біжимо робити загальну лісову мобілізацію!

- Ой, треба вшиватися! – сказав зненацька Чак-Чук. – Чую щось неладне!
- І я теж. Таке відчуття, що ті борсук і опосум щось замислили, – підтвердив Джоккі-Джок.
З кущів знову з’явився єнот з розсердженою мордочкою. В лапах він тримав книгу А. Е. Брем "Життя тварин", том 1: Ссавці. Відкрив на якійсь сторінці, показуючи на картинку зі звіром зі смугастим хвостом і напис "єнот" під картинкою. Закрив книгу і втік знову.

- Чак-Чук, ти зрозумів, що хотів сказати ой опосум? – здивувався Джоккі-Джок.
- Гррр! Що він єнот, а не опосум! – знову з’явився єнот з кущів. – Ну ти мені даси оголосити загальну мобілізацію врешті-решт чи ні???
***
Так побалакали трохи, зійшлися на мировій: єнот не буде оголошувати звірячої мобілізації, а Джоккі-Джок не захоче шапку з опосумового хутра...

Приніс Джоккі-Джок все необхідне (насправді, набагато більше ніж треба було для його рецепта, та шаман виявився ницою людиною в цьому відношенні і замовив ще й для себе дещо, ту ж пижму!)
- Ось! Готуй свою мазь хутчіше, Вічно Червоне Око!
Подивився шаман і зрадів несказанно!
- Ось! Тримай!
- Готово? Ти ж нічого не робив!
- Я забув – у мене трохи лишилося!

- Так це ж не мазь, – побовтав пузирчик Джоккі-Джок підозріло. – Тут написано "ЙОД" і запах йоду! Це я життям ризикував замість того щоб зганяти в аптеку???
- Нуууу...
- Готуй мазь! Недобиток прокурений, бо зараз перейдеш з розряду недобитків у розряд добитків. Я не подивлюся на сивину на твоїй підступній голові!
- Добре-добре! – посміхнувся шаман, випускаючи хмарку диму в обличчя малого.
- Ги-ги, припини! – з підтанцьовуванням пригрозив малий.

- Так може йоду буде досить?
- Мазь, ха-ха-ха, готуй! – несподівано зрадів Джоккі-Джок. – Бо поб’ю бороду капцем.
- Ну, може, все ж? – улесливо випустив ще куряву в малого шаман.
- Ги-ги, цап безрогий з шакалівського поріддя, це казка для дошкільнят і молодших школярів, ги-ги, це ми з тобою знаємо, що це пижма, деревій, безсмертник, звіробій, а діти і їх батьки вирішать, що річ іде про, як її? – А! Про чередУ! Досить! Мазь готуй!

- Добре, вперте плюгаве щеня!!! – буркнув шаман з обличчям "я тобі зараз приготую мазь! я тобі таку мазь приготую! Що та твоя повітряна тітонька тобі ще не те зробить!"
- Оце вже справа! – посміхнувся Джоккі-Джок з обличчям "тільки спробуй, стерв’ятна твоя голова, я тобі потім зніму трішечки скальпу і скажу, що так і було!"

Зімпровізував Вічно Червоне Око мазь і втокмачив Джоккі-Джоку. "На! Мол! Йди маж!"
Вклонився Джоккі-Джок низенько, беручи скляночку з кремом цілющим, і захоплено проговорив:

- Дякую, величний шамане, хай бережуть тебе духи предків і природи, хай уславиться твій рід почестями великими, хай завжди в твоєму вігвамі лунає дитячий веселий сміх, хай шанують тебе одноплеменці і не тільки, хай слава про твоє мистецтво луною йде по всій Землі: від землі Франца-Йосифа і до Нової Зеландії, хай звір і птиця слухають твого мудрого слова....
- Може досить глузувати?!!

- Добре, бувай, Вічно Червоне Око!
- Бувай, малий жук! – пихнув люльку пижми шаман, махаючи весело рукою!

Осідлав Джоккі-Джок вірного Чак-Чука і поскакав в чисто поле здійснити ще один ритуал, яким не раз рятував батьківську голову від ударів пательнею від мамки Джоккі-Джока...
***
- Слухай, бджола! Чи ти не знаєш як знайти духа вітру величного ПоЩеДоМаДо?
- Малий ще таке знати! – захихикала бджола і полетіла.

Поспитав тоді Джоккі-Джок жука якогось:
- Як я можу знайти великого Духа Вітру ПоЩеДоМаДо?
- Ага! Забув як цей, – показав лапкою на Чак-Чука, – Грозив мені копитом? Це мої ніженьки тупотіли в траві, коли він мене лякав.
- Не треба було варнякати нісенітниць! – безбентежно сказав Чак-Чук, пилочкою роблячи собі маніпедікюр.

- Малого може кожен образити! – хлипнув жучок.
- Досить вже! – обірвав бесіду жука з конем Джоккі-Джок. – Ти можеш допомогти?
- Ходімо, – махнув лапкою жучок і розправив горді крила.
- Ура! – скрикнув Джоккі-Джок.
- Іго-го! – фиркнув радо Чак-Чук демонструючи 2 ряди сніжно білих зубів (дітки користуйтеся зубною пастою "Солдат", щоб і у вас такі були!). – Пардон, ура!
І понеслися вони за жуком.

А в цей час з травмпункту повертався материй зарізяка і горлоріз Біллі Натовчипика. Що вертів у руках десь знайдений ним томагавк. І так співпало, що йшов він цими ж луками і назустріч Джоккі-Джоку і панству...

- Привіт, малий! – вигукнув Біллі, подумавши: – Десь я його вже бачив!
- Привіт, Біллі! Як справи?
- Та нічогенько! Ось сокирку ходив до травмпункту виймати!
- Я якраз таку загубив!
- Правда?
- Точно! Одне до одного! Мамка мені її перев’язала оцією хустинкою!
- Тоді бери! – весело сказав Біллі, а про себе зауважив: – Щось не так... Тільки що?!!

- Дякую! – зрадів Джоккі-Джок, притискаючи томагавк до серця, аж сльози на очі навернулися від радості, що вже не навернуться не від радості. – Ти пробач, що я тебе того... по спині.
- Та пусте! Я сам винен! Вискочив з хащів небритий-неголений – злякав вас із коником. – весело заблищав очима Біллі. – Бо голодний дуже був, а це мене нагодували в травмпункті і я зрозумів свою помилку.

- То так би й сказав, мені мамка канапки з варенням дала вранці, я б заділився.
- А я відразу коня твого хтів з’їсти, – зітхнув Біллі, потираючи перебинтовану частину спини.
- О! Хочеш зараз канапку?
- А з яким варенням?
- З обліпиховим!
- Давай!
Так і подружилися малий індіанський воїн Джоккі-Джок і материй розбійник Біллі на прізвисько Натовчипика.
(А ви, діти, полюбляєте варення з обліпихи? А ділитеся з іншими? Молодці, дітки!)

- Гаразд брататися! – гиркнув на вухо жук. – Ми йдемо до ПоЩеДоМаДо?
- Аякже!
- З ким це ти розмовляєш? – жуючи канапку, запитав Біллі.
- Зі звірями, птахами, рибами, вольвоксом, амебою і ланцетником! Ми індіанці всі так можемо, сказав Джоккі-Джок, позиркуючи вбік.

- А мене навчиш?
- Ні, тільки індіанці так можуть, – знову скосив вбік Джоккі-Джок, хоча і хтів додати: "хоча є один спосіб, та тобі навряд чи вже вдасться відробитися, як я, легким переляком!"
- Ех!
- Хоча... наш шаман тебе може навчити під пижмовий чай ще й не те можна! – вказівним пальцем угору ткнув Джоккі-Джок.

Жук гиркнув так, що Джоккі-Джоку заклало вухо...
- Вперед! – скомандував жук у друге вухо!
- Іго-го! – сказав Чак-Чук!
- Що-що? – поспитав, зморщивши чоло молодий воїн.
- Нічого я не казав! – дожовуючи канапку відповів Біллі.
- Я сказав: Іго-го! – гордо цокнув копитом Чак-Чук.

- Що ти сказав? – перепитав Джоккі-Джок.
- Японська скирта! – плюнув Чак-Чук.
- Не можна казати таких слів! Це погано! – вичитав Джоккі-Джок Чак-Чука.
- Та мовчав я! – з повним ротом пробелькотів Біллі.
- А ти що сказав? – не розчув Джоккі-Джок.
- Хто? Я? – перепитав жук.
- Ти з ким розмовляєш? – здивувався Біллі.
- Так, з ким ти розмовляєш? – переадресував запитання жуку Джоккі-Джок.
- ЦК КПСС! – вилаявся жук, вдаривши лапкою по мордочці.

- Жук сказав, що треба йти! – підказав Чак-Чук.
- Що??? Оце таке сказав мені, жук? – Джоккі-Джок став в бойову позу муай-тай. – Ану йди сюди і повтори мені це в обличчя.
- Я нічого не казав! – позадкував Біллі, прикриваючи про всяк випадок обличчя.

- А ти куди? – здивувався Джоккі-Джок, змінюючи позу.
- Я те... я... я... я в травмпункті забув свої аксельбанти, лампаси і ті, як їх, еполети! – зовсім зблід Біллі, згадуючи як нещодавно в лісі знайшов томагавк.

...
Тривало таке непорозуміння доки Джоккі-Джоку не відклало вухо. Та до цього встигли побитися Джоккі-Джок з Чак-Чуком, Біллі з жуком, Біллі з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з жуком, жук з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з Біллі...
В цілому – жук взув усіх трьох...

Йдуть, значить, всі четверо прерією назустріч ПоЩеДоМаДо. Гіпси для краси одягли, пластир поклеїли, бинти, грілки з льодом прикладають. Для драматизму і щоб вразити Духа Вітру своїм жалібним видом.
- Он на тому плато! – махнув двома правими лапками жук. – Саме там вігвам великої ПоЩеДоМаДо!
- Там? – перепитав, поправляючи шину на шиї, Джоккі-Джок.
- Кепсько! – змірив поглядом свою милицю Біллі.
- А-ха! – поправивши щелепу, погодився Чак-Чук.

- Тут я вас залишу, друзяки, – весело підморгнув жук. – Якщо потрібен буде спаринг-партнер – кличте. Вийдіть в чисту прерію і вдарте тричі по землі ногою чи копитом.
- І ти почуєш? – засумнівався Джоккі-Джок.
- Звісно, ні! – розправив горді крила жук і, вже відлітаючи, додав: – Перечитайте руські билини, раз гумору не розумієте.
Біллі вже не дивувався, що Джоккі-Джок розмовляє з жуком. Навіть сам став дослухатися, що там дзижчить жук. Мало чого бува?!

Стали вони лізти на плато. Лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть.
- Га-га! Ліііізуть до нааас, хлоооопці! – зрадів ватажок гірських цапів.
- Скіііііільки їх? – зрадів загін спецпризначення гірських цапів.
- Трооооє! – весело пританцьовував лідер. – Покаааажемо цим цапаааам, хто тууут головниииий!
І все б нічого, та Джоккі-Джок почув цапиний спецназ і зрозумів їх підступний план.
- Готуймося! – поправив Джоккі-Джок гіпси, вибираючись на невеличкий майданчик в горах.
Джоккі-Джок прийняв бойову стійку муай-тай, Чак-Чук – стиль коня напідпитку, а Біллі здійснив класичний замах милицею.
- Япооооонська скиииирта! – загуділи спецназівці, переглядаючись і трясучи нервово борідками.
- Точно! – погодився Джоккі-Джок.
- Впереееед, мої доооооблесні воякииии! – грізно скрикнув цап-ватажок і сховався у розщілину, аби напасти потім хитро (коли всі забудуть про нього)

- Врьош – нє уйдьош! – метнув цапу навздогін в ущелину томагавка Джоккі-Джок, з розщілини почувся глухий удар, наче об нижню і саму філейну частину спини, і жалібне помекування. – Бінго!
- Вперееееед! За ватажкаааа! – замекав весь спецназ, обираючи тактику свого мудрого полковника.
- Біллі, я загубив свого томагавка, – з повними сліз очима сказав юний воїн Джоккі-Джок. – Допоможи знайти – в тебе це гарно виходить!
- Може з гори впав?

- Та ні, я тілько бачив, як він полетів у ту печеру, – вказав на розщілину Джоккі-Джок. – Дістань – будь другом! Бо мамка з татком лупити будуть боляче.
- Добре, малий! – рішуче пішов, спираючись на милицю материй зарізяка Біллі Натовчипика.
Біллі зайшов у темряву. Через кілька секунд почулося якесь вовтузіння в печері і начебто помекування.
- Козли там живуть, чи що? – здивувався Джоккі-Джок, позираючи на Чак-Чука.

Чак-Чук здвигнув плечима, щиросердно зазираючи в очі своєму другові.
Хвилин через 20...
- Може, допоможемо йому шукати? – запропонував Чак-Чук.
Ти що? Ми ж малі, можемо в темряві поранитися. Батько кричати буде!
Та в цей час з печери сторчма вилетів Біллі, якийсь дуже пом’ятий і без милиці. І ошелешено заглипав:
- Та що там таке? Козли живуть в тій печері, чи що?

- Ти не знайшов мого томагавка?! – став сердито тормошити за комірець Біллі Джоккі-Джок.
І, як на лихо, відвернувся від печери. В цей час цапиний спецназ видобув нарешті індіанську барку зі спини свого багатостраждального ватажка і вирішив люб’язно повернути нашим героям, щоб не йти в конфлікт з гостями свого плато, які видалися спецназівцям досить дужими...

***
Малий воїн мужньо терпів, поки його друзі витягали нізвідки взявшийся томагавк з низу спини Джоккі-Джока
- Станеться ж таке! – сокрушався Біллі.
- Так це ж мій! – зрадів зі слізьми радості на щоках Джоккі-Джок.

Вилізли наші герої на плоскогір’я (а плато, дітки, це – плоскогір’я, що вище за рівень моря на 200 метрів!) і бачать файний розмальований вігвам. Табличка: "Дух Вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить. Прийомні дні: * нерозбірливо *", біля входу килимок "Хоум Світі Хоум! Тільки спробуй не витерти мокасини, син полку гірських цапів!"
- Красотища! – оглянув поля, ліса, прерії, луки, озера, ріки, заводи і фабрики Біллі. – Лєпота!

Витерли ноги/копита наші герої, і заходять до вігваму, а там ПоЩеДоМаДо в домашніх в’язаних шкарпетках і футболці на кілька розмірів більше з написом "WOW!"* і ще якась молода дівчина з пір’ям на голові.

* – дорогі діти, на Дикому Заході це означає "УХТИ!!" , або "ТЮГУ!" (примітки Кота-Баюна)

- Тюгу! – каже Біллі, але не тому, що прочитав напис, а так просто, типу привітався.
- Ага! – погодився Джоккі-Джок, допомагаючи Біллі підняти нижню щелепу.

- Неприйомний день, шакалівські діти! – лагідно вказала на вихід ПоЩеДоМаДо і люб’язно кинула в гостей скляночку з-під пуншу.
- Йой!! – сказав радісно Чак-Чук, перехопивши тару чолом.
- Ми з приватної справи! – підморгнув Джоккі-Джок, витягуючи мазь шамана.
- Що це є? – сердито бликнув очима Дух Вітру, скосивши оком на мазь з сильним запахом пижми.

- А пам’ятаєте, вчора ви, достопочтимий Дух Вітру, хотіли поцупити мого коня... оцього...
- Так! Цього – красеня коня! – ствердно кивнув Чак-Чук, роблячи собі пилочкою маніпедікюр на копиті.
- Я? Та як ти смієш, замурзане щеня! Я ніколи нічого не цупила!!! – затупотіла в’язаними шкарпетками ПоЩеДоМаДо.
- Ого! – сказав Джоккі-Джок.
- Ого!!! – прошепотів Біллі Натовчипика.
- Ого-го! – ржанув Чак-Чук.

- Коротше кажучи, ви десь поранили собі... цю... як її?!..
- Спину! – підказав Біллі.
- Точно! За це Ви наклали на мене закляття через яке я можу розмовляти з вольвоксом, ланцетником, евгленою зеленою, інфузорією туфелькою і навіть з культурами з йогурту!
- А! Щось пригадую, – почервоніла ПоЩеДоМаДо. – Ось сьогодні у мене день народження, а я тут "Спасібо, товаріщ судья, я постою!", бо дуже поперек болить.

- От ми і прийшли просити вибачення і принесли цілющу мазь від Вічно Червоного Ока! Інгредієнти ми з Чак-Чуком збирали, – знітившись, додав Джоккі-Джок.
- Угу! – погодився Чак-Чук.
- І ось, – Джоккі-Джок дістав зі свого похідного гамана букет білих лілей (той ритуал, що рятував батьківську голову не раз від мамківської пательні) і протягнув Духу Вітру. – Вибачте, тітонько.
ПоЩеДоМаДо, дарма, що Великий Дух Вітру, виявилася тонкослізною і зворушливою. Обняла Джоккі-Джока і Чак-Чука зі слізьми на очах:

- Дякую, діти!.. А ти не лізь! – сердито відштовхнула головоріза Біллі, що теж хтів втиснутися в обійми. – То що ти хочеш, щоб я тебе розчаклувала, Хоробрий малявко?
- Ні, мені і так подобається – ми тепер з Чак-Чуком розуміємо одне-одне ще краще, просто хтів вибачитися і допомогти Вам вилікуватися.
- То я не можу нічого зробити для тебе більше?
- Звісно, можете... – хитро зиркнув на дівчину в пір’ях, що попивала пунш за спиною у ПоЩеДоМаДо, Джоккі-Джок.

- Що ж?
- Поверніть будь-ласка свою подружку Ріг Бізона, коли закінчите святкувати, батьку – Соколиному Тулубу, бо геть старий дахом посунувся! – покрутив біля скроні пальцем Джоккі-Джок. – Ми-то усі в селищі вертляві, та може підстерегти когось і баркою причесати.
- То само собою! – посміхнулася ПоЩеДоМаДо. – Я вам допоможу спуститися.
З цими словами Дух Вітру плеснула в долоні: піднявся вітер і поніс всіх друзів до селища Джоккі-Джока.

Спустив вітер друзів на землю (всі як один непритомні від захвату).
Тут зібралося плем’я і покотився гул:
"Дух Вітру пробачив Джоккі-Джока!"
***
Коли Джоккі-Джок прокинувся, був уже ранок.

Джоккі-Джок вибіг на подвір’я і побачив гурт односельців. Вони стовпилися біля головного стовпа. І дуже зрадів, коли побачив, що Соколиний Тулуб обіймає свою доньку-27 Ріг Бізона. Тут же стояв і Великий Дух Вітру ПоЩеДоМаДо .
- Привіт, малий! – помахала рукою дух. – Це він зі своїми друзями дістався до мене на високогірне плато і попросив для вашого племені хорошої погоди і чистого неба для хорошого урожаю!

- Молодець, малий! – загуділи всі і стали, підхопивши на руки, качати юного воїна Джоккі-Джока, малого коня Чак-Чука і матерого головоріза Біллі Натовчипику, що теж опинилися тут же після сну. – Молодець, поні! Молодець, неголений незнайомцю!
- Так! Поні – молодець! – погодився, мружачись, Чак-Чук, тільки пилочку дістати не виходило у нього на лету.

- Та я... та це... – щось хтів сказати Джоккі-Джок, дивлячись на ПоЩеДоМаДо. Та дух вітру підморгнула і він вдоволено затих – "а чому б і не побути героєм трішки?!"

Так закінчується ця казка.
Якщо ви, діточки, хочете продовження пригод Джоккі-Джока, то попрохайте батьків вислати Коту-Баюну СМС зі словом "казка".
Добраніч, любі мої діти, хай вам насниться Джоккі-Джок та його вірні друзі, мурррр)))

---

Нашел у Адмирал Нав! Ржако жЭ!

06.06.2011 в 18:31

Пишет  Адмирал Нав:

Возможно уже все видели.

29.05.2011 в 16:20

Пишет  Луна с Хаффлпафа:

Комикс про ВВП Х)))

23.05.2011 в 12:35

Пишет  Сдвинутый Эльф:

Комикс про ВВП))

Пишет  Susanin:

Это еще круче чем человек грызлов

Эпизод I: Скрытая угроза

Продолжение через месяц!

---

Вах! Надо в "Грань Дракона" или куда ещё такого монстра зафигачить похожего!

---

Silent Hill: Downpour! Клааааааааааааааааас!

---

Старинный арт из академии

Не вешал здесь финалку (и сейчас небезосновательно думаю, что зря повесил :-))
i075.radikal.ru/1102/4b/dea250cc6e2d.jpg
+ вариант постера к мифокомиксу:

@темы: Драконы, Кариша, Грань Дракона, Чьероскуро, Persona Comics studio, PCS, Татсуя Шудо, украинский стиль комикса, Комикс

---

Ву-ху!
Оказывается!
Вкладочка меню "Избранное" позволяет глядеть кто-что из френдленты набедокурил.
Удобно же

---

З Днем народження, Юріко!!!

Не обессудьте за уровень. Поверьте, это очень круто для меня, а в виду утраты чуть более чем полностью веры в силы на этом поприще и позднего спохватывания, то и подавно. Хоть и быстро, но старался.
Сложно корявым поздравлять таких талантов! =) Но ни чем другим и не могу =)
Спасибо Вам за Ваше творчество.
Пусть всегда будет Муза, Признание и, самое главное, Здоровье! С Днем Рождения

ПС: Хотел нарисовать кого-то напоминающего Ваших милых нуарных барышень, но... см. пункт "Корявый" и нарисовал в итоге дымку, которая хоть как-то самому нравится

---

Где-то радостно пищит Аливис-чан, хлопая в ладоши!

Та-да-дам!

---

Орал Х)

04.05.2011 в 13:57

Пишет  Master)(Kard:

Без комментариев

04.05.2011 в 13:12

Пишет  Крылатое_Безумие:

Альтернативные афиши к фильмам

Карты, деньги, два ствола.


Утомлённые Солнцем.


Властелин Колец.


Трансформеры.


достучаться до небес


достучаться до небес


Пила


Пила 2


Москва слезам не верит


Престиж


Трон


Видок


Даун хаус


Назад в будущее


Криминальное чтиво


Подозрительные лица


Визитеры


Во все тяжкие


Республика ШКИД


Пьяный мастер


Матрица


Крепкий орешек


Правдивая ложь


Остаться в живых /LOST/


Трудности перевода


Унесенные ветром


Рок-н-рольщик


Ночной дозор


Дневной дозор


Старикам тут не место


Аватар


Леон


Военный ныряльщик


Великолепная семерка


Дьявол носит "Прада"


Город воров


Корпорация монстров


Я легенда


Чернокнижник


Правила съема: метод Хитча


Типа крутые легавые

---

Оцелот подкинул рецепт, как создать НЕбанального персонажа!

Добавляйте своё !
1. Сеттинг – всё, что угодно, только не фэнтези!
2. Обязательно должны быть взаимотношения со старшим/младшим поколением. Отцы и дети, как завещал Тургенев! Да так, чтоб Базаров Евгений Василич заплакал! Это путь к полному и неоговорочному вину и пату в три-четыре хода! (пра-)Дедушек-бабушек, тёть-дядь по вкусу, но лучше, чтоб роднее, поэтому дальше двоюродного внучатого племянника по линии деда Панаса, что на окраине села жил, – не заходить!
Ни в коем случае не тулите кузенов-кузин! Это банально и баналолюбам дает надежду на банальщину! Хотя можете их таким макаром хуком в скулу захреначить(с)! Чтоб такие глазенки в конце произведения: а где же акт сношения, как завещали французские аристократы и прочее доисторическое отребье?!
Поколения должны быть разными!
3. Если старшее/младшее поколение постигает трагическая участь по вине каких-то козлорогов, то НИ В КОЕМ СЛУЧАЕ не показывайте акт мщения и вообще откажитесь от персонажей-мстителей. Хотите мстителя склепенить, чтоб НЕбанальный был? Силь ву пле! Открою страшную тайну: такие герои:
а) не должны быть отмечены печатью печали на челе
б) не должны иметь физических травм, типа шрамоожеги!
в) много говорить, смеяться и танцевать.
г) плакать только, когда герою без шлема верхом на мотоциклете овод расхреначился (с) о глаз... и то от раздражения глаза, а не по безвременно почившему насекомому
д) не подавать виду, что "я мщу и мстя моя страшна!"
е) не разговаривать с тем, кому мстит. Всякие "Умри, экий сукин сын!" - это банально! Хрясь арматурой в подъезде, предварительно расхреначив (с) лампу... не, это банально! Выкрутив, спрятав в карман, после мщения вкрутив обратно!
Добавить по вкусу вызов МВД, МЧС и кареты потерпевшему, чтоб герою оказаться благородным мстителем, или наоборот, сказать Толяну и Ваську из подворотни, что там тушко в подъезде лежит в часах Монтана и штанах одноименной фирмЫ, чтоб герою прослыть хитрым мстителем. И избавить ещё и район от Васька с Толяном, которых заберут вызванные кем-то другим сотрудники МВД (или героем, если прицел идет на АРХИхитрого или ВЕРЛОМНОГО мстителя).
4. Раса? Какая раса?! Никаких эльфов, гнолов, демонов! И упаси вас Господь от полукровок! Это банальщина нижних уровней с отягчающими. За это в странах Ислама дают пожизненное или возят в чане с дерьмом по городу, а через каждые 5 минут янычар с часами монтана и ятаганом размахивает этим самым ножичком над самой поверхностью... Очень эффективная метода научить человека отлично ориентироваться во времени. Можете негров или монголоидов взять, если руки чешутся на экзотического героя! Полукровка, ну мочи нет как нужен? Есть решение: на помощь придут мулаты, метисы, человек-собака... эээ, не. Человек-собака нельзя!
Национальности тоже лучше не мешать. Если чукча – то чистопородный!
5. Половые отклонения не допустимы. Никаких андрогинов или гермафродитов!
Тем более ориентация! Одноцветных на вила!
Доказательств? Их есть у меня!
Как можно ставить героем тех, кем главгер должен обзываться? Теорема доказана. Пат!
6. Только русые и шатены. В исключительных случаях рыжих-конопатых, брюнетов (поостеригетесь жгучих и этого определения), блАндинофф и ранопоседевших. Не комильфо!
7. Одежда? Халаты и пижамы как в Майданеке выдавали! И без выделения в субкультуры (типа милиционер, пожарный или НИ В КОЕМ СЛУЧАЕ водопроводчик!)
В сапоги не обувайте, даже, если дождь по колено!
Исключение рыбацкие сапоги по горло!
8. Героиня должна носить смесь паранжи с костюмом мымры из "Криминального чтива" "Служебного романа". Кожаный должен быть только кошелек, а ещё лучше тряпичный, а кожаная только кожа %) и барсетка у мужа или папка, если он участковый!
9…и у неё должна быть грудь-невидимка!
10. Всякие карьеристки, мужеуводчицы и шпалоукладчицы, а также прочие заподлистки, наоборот, должны носить вымя до колен и с ясно различимыми из-под ейных роб дойками, чтоб уводить мужей, падких на мясо-молочную продукцию, и разбивать браки!
11. Герой должен быть неудачником, слабаком (желательно, чтоб просто, а не потому, что болен или что-то в таком духе, беспричинным, короче!) и чем лоховатее, тем лучше. Чмо – это звучит гордо (стильно)! Если главгер/просто гер не потомок Ильи Муромца по легенде (не желательно, да), не постовой и его зовут не Дядя Стёпа (исключение, женщины, которых так же зовут), то он должен бороться максимум с колорадским жуком на грядке или клопом в постели. В экстренных случаях героизма "делать" таракана возле мусоропровода и с тяжелыми увечиями (возможно, последующей гибелью) порвать капустяныка (он же медведка*)

* не путать с президентом одного государства. разрыв которого повлечет герою звание "Мэри/Марти Сью" и внесет в список банальных!

НБ! Чмо не может носить эпитеты "стильное" или "гламурное," но "брутальное" и "винтажное" – запросто!
Брутальное чмо – чмо, выделяющееся на фоне прочих чмов своей запредельной брутальностью
Винтажное чмо (иногда появляется под именем "старообрядническое чмо", но это слово не такое модное и давно забаналенное) – вид чма, описанный у классиков. Примеры можете взять в книжках, написанных до 30х годов 20го века. Однако не злоупотребляйте шаблонами и традициями жанра и типажей, попадете в лучшем случае в список графоманов, в худшем – в тот, который я учу обходить! В наихудшем – в список чмов!

12. Имя брать попроще. Типа Вася, Гоша, Костян, Лукерия, Параша на худой конец! Никаких Люцианов и Брунгильд!

Добавляйте-добавляйте

---

Флэшыг

Желающие поучаствовать отмечаются в комментариях, получают букву и отвечают на вопросы анкетки.


От Джокер-самы досталась буква "л"

1. Понравившееся имя на эту букву?
Лючиана

2. Понравившийся фильм на эту букву?
Кроме, сериала "Ликвидация" ничего вспомнить не могу.

3. Понравившаяся страна/город на эту букву?
Ливия %)/Львов

4. Понравившаяся группа/исполнитель на эту букву?
Ludacris (долго думал)

5. Понравившаяся еда на эту букву?
Лаваш =)

6. Понравившийся напиток на эту букву?
Лотосовый чай


7. Понравившееся занятие на эту букву?
Ласкать %)

8. Понравившийся предмет на эту букву?
Ластик, что ли

9. Что вас больше всего раздражает на эту букву?
Лесть

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Проект на Коммиссии по моему сценарию.

Написал чуваку сценарий на комикс.
www.kommissia.ru/gallery/thumbnails.php?album=2...

Кто в теме феста и кому понравиться, может голосовать, если что. Мы будем благодарны ^___^