Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
Тавро Конюшини
Дія друга безіменного циклу за мотивами незакінченого поки що комікса "Грань Дракона". Ява перша.
Лалуна влетіла до саду вся розпатлана й захекана. Згадала, що вона в гостях, ще й у королівському палаці, коли ледь не збила одного зі стражників. Тоді трохи прийняла поважного вигляду, прикладаючи пасма, що розкуйовдилися поки бігла, і неквапом рушила до саду.
Каріша поралася біля квітів, стоячи навколішках прямо на траві.
Лалуна принишкла і тихенько підкралася до заклопотаної подруги. Та навіть не помітила її появи.
- А що ми тут робимо?! – гаркнула над вухом, роблячи грубий голос.
- Ти що! – Каріша смикнулася вбік і, втративши рівновагу, впала біля кущів. – Ото навіжена! Я ледь не… Не важливо.
Посміхнулася, піднімаючись.
- Привіт, кучерява. – зробила гримаску, скептично беручи двома пальцями в’юнкий локон перед обличчям подружки. – А ти все зі своєю конюшиною возишся?! Недовго вже тобі тут стирчати без діла.
- Я комусь зараз надаю по мордочці, щоб не заздрила волоссю подруги!
- Нумо спробуй, хирлява королівно! – Лалуна говорила несмішливим тоном і наче до дитини. – Дивись, щоб не довелося кликати охорону на поміч і жалітися таткові, що вискубли твоє вінценосне зеленаве волоссячко з заздрощів і щоб не хизувалася.
- Ах ти! Ну, стривай!
Лалуна кинулася тікати, але від довгого бігу ще не відновилася, тому далеко втекти не встигла. Принцеса в два стрибки наздогнала її і схопила за зап’ястя, але подружка вивернулася і штовхнула ту в кущ конюшини, з яким працювала королівна перед приходом іншої дівчинки-дракона.
- Забилася маленька! Бууууу! Конюшиночку улюблену поламала. Треба менше тістечок нямкати з ранку до вечора.
- Начувайся.
- Ой…
Договорити не встигла, як була збита зеленоволосим метеором і повалена на траву. Каріша насіла зверху, притискаючи долонями за плечі до землі. Медово-золоті очі сяяли мстивим тріумфуванням:
- То ти кажеш, що я гладка?
- Як порося! Ай-ай-ай, не тисни на плечі так! Мені ж боляче. – заборсалася, наче спійманий птах.
- Дивно, чому я тебе не роздавила собою, коли я така роздобріла!
- Ай-ай-ай! Ну, пусти, мені дійсно боляче!
- То хто буде кликати охорону і жалітися таткові?
- Пусти, дуреписько, пусти! – заплакала, смикаючись на всі боки.
* * *
Лалуна відвернулася від подруги, сидячи на траві. Каріша хотіла зайти спереду, але світловолоса дівчина-дракон відверталася щоразу, коли такі намагання мали місце.
- Лалуночко, ну, ти чого?! Пробач мені! Я думала ти знову прикидаєшся.
- Дивно, що ти думала.
- Ну, сама ж винна.
- Я ще й винна?! Усі ви такі королі-принцеси…
- Лалуно!
- Що «Лалуно»?! – передражнила сердито.
- Я більш не буду! Не хотіла тебе кривдити! – обійняла ззаду за шию.
- Пусти.
- Нізащо! Ти ж моя краща подружка. Не сердься! – притислася щокою до щоки. – Пробачаєш?
- Добре. Пусти – задушиш!
- От і добре! – схопила під руками і поставила на ноги.
- Чого я тобі все це прощаю?! – награно вередливим голосом.
- Бо я…
- Ага, ти вже казала!
- Хочеш я заплету тобі квіти до волосся?
- Як у тебе конюшину? Тобі казали, що рожевий до зелен… Еее! Стривай, не вплітай! Ох… Ну, плети вже-плети, невгамовна. Все ж я хоч не зеленоволоса, мені, може, й до лиця вийде.
- Не бухти! – заклопотаний голос крізь зуби, у яких вже був жмут квітів, з-за спини. – А що ти хотіла сказати як прийшла?
- Що?
- Ну, що я вже не буду тут з квітами гратися в саду.
- А. Так, я чула від бабусі. Дракона-оракула долі, коли знаєш. Що на церемонії Вибору післязавтра вона тебе обере стражем Грані.
- Мене? Стражем Грані?
- Атож.
- Я ж заслабка для цього і геть не знаю, як то охороняти щось.
- Не знаю. Бабуся ніколи не помиляється. Коли вона вкаже на тебе, то ти зміниш свого двоюрідного брата у вежі Грані.
Каріша перестала плести волосся з квітами. Обійняла себе за плечі і обійшла спереду подругу.
- Чому я?
- Ти чого? Не хочеш?
- Ні, це велика честь, та… Я не знаю. Ніколи не думала, що буду стражем.
- Ну, я могла щось і наплутати, – зніяковіла Лалуна сама сумніваючись уже, бачачи як подруга посерйознішала. – У тебе таке обличчя. Як у твого батька, коли, ну, ти знаєш…
Мовчки помацала себе за обличчя, ніби намагаючись зрозуміти навпомацки, що там з обличчям сталося.
- Значить, я наступний страж Грані? Що ж. Добре.
- Ти не боїшся?
- Ну, хоч не буду гладшати на тістечках у тій вежі! – весело посміхнулася, щоб притушити переляк у очах Лалуни.
- Я буду тебе там відвідувати! – кинулася до принцеси, обійнявши міцно-міцно.
Каріша обійняла у відповідь і створила ілюзію, що вони стоять прямо на водному плесі посеред озера, а Місяць, драконом якого була Лалуна, схилився до землі, закриши ледь не все небо. Подруга спочатку злякалася, що стоїть на воді і притислася міцніше. Зеленоволосий дракон посміхнулася поблажливо і ніжно погладила спинку подрузі.
Далі буде…
Ніяких Юріїв! Поб"ю, хто таке ляпне %)))
Дія друга безіменного циклу за мотивами незакінченого поки що комікса "Грань Дракона". Ява перша.
Лалуна влетіла до саду вся розпатлана й захекана. Згадала, що вона в гостях, ще й у королівському палаці, коли ледь не збила одного зі стражників. Тоді трохи прийняла поважного вигляду, прикладаючи пасма, що розкуйовдилися поки бігла, і неквапом рушила до саду.
Каріша поралася біля квітів, стоячи навколішках прямо на траві.
Лалуна принишкла і тихенько підкралася до заклопотаної подруги. Та навіть не помітила її появи.
- А що ми тут робимо?! – гаркнула над вухом, роблячи грубий голос.
- Ти що! – Каріша смикнулася вбік і, втративши рівновагу, впала біля кущів. – Ото навіжена! Я ледь не… Не важливо.
Посміхнулася, піднімаючись.
- Привіт, кучерява. – зробила гримаску, скептично беручи двома пальцями в’юнкий локон перед обличчям подружки. – А ти все зі своєю конюшиною возишся?! Недовго вже тобі тут стирчати без діла.
- Я комусь зараз надаю по мордочці, щоб не заздрила волоссю подруги!
- Нумо спробуй, хирлява королівно! – Лалуна говорила несмішливим тоном і наче до дитини. – Дивись, щоб не довелося кликати охорону на поміч і жалітися таткові, що вискубли твоє вінценосне зеленаве волоссячко з заздрощів і щоб не хизувалася.
- Ах ти! Ну, стривай!
Лалуна кинулася тікати, але від довгого бігу ще не відновилася, тому далеко втекти не встигла. Принцеса в два стрибки наздогнала її і схопила за зап’ястя, але подружка вивернулася і штовхнула ту в кущ конюшини, з яким працювала королівна перед приходом іншої дівчинки-дракона.
- Забилася маленька! Бууууу! Конюшиночку улюблену поламала. Треба менше тістечок нямкати з ранку до вечора.
- Начувайся.
- Ой…
Договорити не встигла, як була збита зеленоволосим метеором і повалена на траву. Каріша насіла зверху, притискаючи долонями за плечі до землі. Медово-золоті очі сяяли мстивим тріумфуванням:
- То ти кажеш, що я гладка?
- Як порося! Ай-ай-ай, не тисни на плечі так! Мені ж боляче. – заборсалася, наче спійманий птах.
- Дивно, чому я тебе не роздавила собою, коли я така роздобріла!
- Ай-ай-ай! Ну, пусти, мені дійсно боляче!
- То хто буде кликати охорону і жалітися таткові?
- Пусти, дуреписько, пусти! – заплакала, смикаючись на всі боки.
* * *
Лалуна відвернулася від подруги, сидячи на траві. Каріша хотіла зайти спереду, але світловолоса дівчина-дракон відверталася щоразу, коли такі намагання мали місце.
- Лалуночко, ну, ти чого?! Пробач мені! Я думала ти знову прикидаєшся.
- Дивно, що ти думала.
- Ну, сама ж винна.
- Я ще й винна?! Усі ви такі королі-принцеси…
- Лалуно!
- Що «Лалуно»?! – передражнила сердито.
- Я більш не буду! Не хотіла тебе кривдити! – обійняла ззаду за шию.
- Пусти.
- Нізащо! Ти ж моя краща подружка. Не сердься! – притислася щокою до щоки. – Пробачаєш?
- Добре. Пусти – задушиш!
- От і добре! – схопила під руками і поставила на ноги.
- Чого я тобі все це прощаю?! – награно вередливим голосом.
- Бо я…
- Ага, ти вже казала!
- Хочеш я заплету тобі квіти до волосся?
- Як у тебе конюшину? Тобі казали, що рожевий до зелен… Еее! Стривай, не вплітай! Ох… Ну, плети вже-плети, невгамовна. Все ж я хоч не зеленоволоса, мені, може, й до лиця вийде.
- Не бухти! – заклопотаний голос крізь зуби, у яких вже був жмут квітів, з-за спини. – А що ти хотіла сказати як прийшла?
- Що?
- Ну, що я вже не буду тут з квітами гратися в саду.
- А. Так, я чула від бабусі. Дракона-оракула долі, коли знаєш. Що на церемонії Вибору післязавтра вона тебе обере стражем Грані.
- Мене? Стражем Грані?
- Атож.
- Я ж заслабка для цього і геть не знаю, як то охороняти щось.
- Не знаю. Бабуся ніколи не помиляється. Коли вона вкаже на тебе, то ти зміниш свого двоюрідного брата у вежі Грані.
Каріша перестала плести волосся з квітами. Обійняла себе за плечі і обійшла спереду подругу.
- Чому я?
- Ти чого? Не хочеш?
- Ні, це велика честь, та… Я не знаю. Ніколи не думала, що буду стражем.
- Ну, я могла щось і наплутати, – зніяковіла Лалуна сама сумніваючись уже, бачачи як подруга посерйознішала. – У тебе таке обличчя. Як у твого батька, коли, ну, ти знаєш…
Мовчки помацала себе за обличчя, ніби намагаючись зрозуміти навпомацки, що там з обличчям сталося.
- Значить, я наступний страж Грані? Що ж. Добре.
- Ти не боїшся?
- Ну, хоч не буду гладшати на тістечках у тій вежі! – весело посміхнулася, щоб притушити переляк у очах Лалуни.
- Я буду тебе там відвідувати! – кинулася до принцеси, обійнявши міцно-міцно.
Каріша обійняла у відповідь і створила ілюзію, що вони стоять прямо на водному плесі посеред озера, а Місяць, драконом якого була Лалуна, схилився до землі, закриши ледь не все небо. Подруга спочатку злякалася, що стоїть на воді і притислася міцніше. Зеленоволосий дракон посміхнулася поблажливо і ніжно погладила спинку подрузі.
Далі буде…
Ніяких Юріїв! Поб"ю, хто таке ляпне %)))
-
-
05.02.2011 в 21:07Але ні - воно зовсім інакше - таке добре, щире...*___*
І.....ууіііііііі!!!! як же я полюбляю як ти пишеш!!!! *_____________*
-
-
05.02.2011 в 21:18Але ні - воно зовсім інакше - таке добре, щире...*___*
^____^ Радий чути, що таке приємне враження, особливо про щирість.
Ще й інші дії цього циклу, навряд, будуть добрими
І.....ууіііііііі!!!! як же я полюбляю як ти пишеш!!!! *_____________*
*
-
-
05.02.2011 в 21:20Тільки задля неї затіялося
-
-
05.02.2011 в 21:23-
-
05.02.2011 в 21:25-
-
05.02.2011 в 21:41