Везде небо – как небо! Люди – как люди! (с) Джубей Кибагами
"Тріо з Далекого і Дуже Дикого Заходу!"
(казка у форматі icq)
КАЗКА 1: ТРІО З ДАЛЕКОГО І ДУЖЕ ДИКОГО ЗАХОДУ І ДУХ ВІТРУ.
ЧИТАЙ!!!ЧАСТИНА 1
Жив-був хлопчик Джоккі-Джок на Дикому-предикому Заході. І був у нього кінь Чак-Чук (індіанці обидва, значиться)...
Жили – не тужили, аж раптом сталося неймовірне.
У вождя племені на ім’я Соколиний Тулуб викрали доньку Ріг Бізона....
Засмутився вождь, що викрали його 27 доньку і скликав найхоробріших воїнів племені..
Та й каже: хто знайде та поверне мою 27му доню – Ріг Бізона, той отримає купу всіляких бус і інших прикрас!
Пригнічені втратою вождя і одухотворені обіцяною винагородою, кинулися на пошуки півсотні материх воїнів
Хтів йти і Джоккі-Джок, та йому бацька з мамкою суворо заборонили і вірного мустанга-поні його Чак-Чука припнули біля свого місцезнаходження...
Тепер про вік Джоккі-Джока: було йому 8 років (парубок у самому соку), а Чак-Чук і того молодший був!
А тут, значить, вітер піднявся страшенний, молнії, грім, дощик легенький – все як треба... підхопив коника в повітря і поніс у невідомому напрямку, тут уже юного героя було не втримати...
Схопив вірного лука – і у погоню!
Біжить він за своїм "літаючим конем" і ізригає погрози духові вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить, а той хихикає і несе коника далі... Коник, дарма, що сміливий, геройський кінь, спочатку ржав несамовито, потім свідомість втратив з переляку (молодий просто)...
Це ще більш підштовхнуло молодого Джоккі-Джока
Біжить уже через ліс, перескакуючи через кореневища!
Аж ось вони знову вискочили на луки.
Тоді витяг стрілу молодий вояк і вистрілив...
Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...
І пролетіла повз!
Огледівся Джоккі-Джок – чи ніхто не бачив цього сорому, щоб розказати мамці з батьком, як їх син не влучив навіть у вітер! – начебто нікого.
Виймає тоді Джоккі-Джок на бігу другу стрілу...
Натягає (знову ж таки на бігу) тятиву і випускає стрілу!
Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...
І потрапляє в ціль!
У філейну частину ПоЩеДоМаДо.
Заплакав дух вітру від болю і розпачу. Обережно поставив на землю коня і сам спустився.
Прийняв (тобто прийняла) свою людську подобу діви чарівної з палаючими ланітами і визначними персами...
"ОГО!" – подумав Джоккі-Джок.
"ОГО-ГО" – подумав Чак-Чук, що якраз отямився.
А ПоЩеДоМаДо дістала з філейної частини стрілу і каже, грізно так:
- Ти поцілив у мою нижню частину спини, син шакала і щура???
А Джоккі-Джок не знайшовся відповісти як протягти: "Та-а-а-а-ак", навіть не насмілюючись перевести погляд до очей ПоЩеДоМаДо.
Юний воїн був вражений своєю влучністю!
Кінь теж був вражений влучністю хазяїна і сказав:
- От свезло, так свезло!
- Ти умієш розмовляти, Чак-Чук???
- Я давно з тобою розмовляю, а ти мене слухати не хотів!
- Це моє покарання, – сказала розгнівана ПоЩеДоМаДо. – Тепер ти будеш розуміти мову всіх звірів за те, що так нечемно повівся з Духом Вітру. Свого коня можеш залишити.
Тут вона зірвалася на плач і хутко полетіла геть, лікувати підступно нанесену в спину рану...
Похнюпився молодий вояк, соромно йому стало, та, що він міг вдіяти – адже мав рятувати старого (відносно) друга.
- Чого голову повісив?
- Шкода тітоньку...
- Так їй і треба, щоб знала як хапати Чак-Чука! – сказав Чак-Чук.
- Все одно не по-людськи якось розійшлися.
- Тю! Тобто – тпрррр! Вона на тебе страшне закляття наклала, а ти її жалієш!
- Та, знаєш, не таке вже і дуже страшне, я і так мріяв розуміти, що ти кажеш.
- А що я кажу – не мріяв? – подав нахабний голос з трави якийсь жук.
- Затули пельку! – пригрозив копитом Чак-Чук!
- Мовчу-мовчу! – почувся топіт маленьких жучиних ніжок.
- От тепер зрозумієш як то мені! Я всіх цих, – кивнув на траву Чак-Чук. – Чую!
Прийшли вони додому. Тут всі зраділи і не могли надивуватися! Стали співати хвалебні оди малому умільцю!
Мати з батьком цілують сина і гордо вип’ячують груди: "Мол! А! Гляньте, якого синюру виростили!"
Зрадів навіть вождь, запропонував всім танцювати і сам став бити чечітку, та потім згадав, що його донька №27 безвісти зникла. Оскаженів тоді вождь! "Ах ви ж цапівське поріддя! Ви, що тут за балаган вчиняєте?! Ніякої поваги до мого горя!"
І став кидатися томагавками!
Та колись з диліжансу, що віз небезпечного злочинця Біллі Навточипику до міста-героя, Х’юстона випав тетріс, а тому жителі села, що пройшли гру до 5-ї швидкості легко уверталися від томагавків. Заплакав тоді з розпачу вождь і пішов умитися до водоспаду...
Та тут у загальній радості всі помітили, який похмурий малий герой.
- Що таке, синку?
- Що таке, синку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
Питали родичі.
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
Питали односельці, стурбовано!
- Е-е-е-е! – каже Джоккі-Джок. – Завинив я сильно перед Духом Вітру. Поранив у саму... спину!
Ну, тут, цілком слушно, всі зблідли і давай тікати по вігвамах від Джоккі-Джока подалі.
Зовсім засмутився Джоккі-Джок, а Чак-Чук йому і каже:
- Не журися! пішли до шамана Вічно Червоне Око!
Пішли вони до шамана, а той сидить собі смалить зіллячко якесь (ну, там звіробій, пижма, деревій – коктейль Молотова-Рібентропа). Побачив малого зрадів несказанно:
- Хао, Мій жовторотий брат!
- Хао, Мій підстаркуватий усмалений брат)))
- Меткий хлопчина! – вголос подумав шаман.
- Шаман наш теж мужик, що треба, – вдихаючи пари і смоли деревію, пижми тощо, а тому повеселішавши, відповів малий .
- З чим прийшов.
- Біда зі мною сталася! – хихикнув Джоккі-Джок. – Я коня тепер розумію!
- Ти дізнався мій секретний рецепт??? – стрепенувся шаман.
- Та ні! Я посварився з однією тьотьою і вона мене зачаклувала!
- Фух!
Став Джоккі-Джок розказувати своє лихо, а шаман, попихуючи, кивав, коли під вечір розповідь скінчилася, тоді шаман сказав:
- Та-а-ак!
- Що?!
- Пижми мало поклав! – і додав у люльку пижми.
- То що мені робити?
- Я дам тобі рецепт гарної цілющої мазі, якраз проти ран. Ти збереш потрібні інгредієнти, я зроблю тобі мазь, з нею ти підеш на поклін до Духа Вітру і попросиш пробачення.
Зрадів малий Джоккі-Джок, схопив рецепт і побіг збирати, папороті, трави, гриби, мохи та плавуни.
А тут, на лихо, з в’язниці зі славного міста-героя Х’юстона по амністії повертався материй горлоріз Біллі Натовчипика.
Збирає Джоккі-Джок свій лантух гербарію в лісі, аж чує крізь кущі хтось ломиться.
Скинув Джоккі-Джок лука про всяк випадок і питає повз пробігавшого борсука:
- Хто там йде, кущі ламає?
- Японська скирта! Людина, яка знає борсучий! – перелякався борсук і з переляку врізався у дерево з розбігу!
- Хто там йде, кущі ламає? – питає Джоккі-Джок єнота!
- Матінко моя – єнотиха! Людина, яка по-нашинські шпрехає! – скрикнув єнот і теж впилявся у те саме дерево.
Нічого не лишилося Джоккі-Джоку як чекати, поки не з’явиться з лісу хтось.
Тепер трохи про Біллі...
Бідолаху годували всілякими ростбіфами та котлетами по-київські від чого той схуд, змарнів, та ще й заріс так, що став схожий на героя мультику "Раз ковбой, Два ковбой"
Тож їжте, дітки, манну кашу, щоб не стати схожими на Біллі.
На дорогу Біллі дали в буцегарні 2 долари дріб’язком, тож хватило тільки на 200 метрів від’їхати на диліжансі від славетного міста-героя Х’юстона. А на їжу взагалі – зась!
Тож у рідні ліси дібрався Біллі голодний і злий...
А тут ягоди тільки всілякі, гриби та пижма! А його-то призвичаїли до котлет та біфстроганових.
Аж чує Біллі рже десь кінь неподалік, ну то й подався на поклик шлунку з ножем наперевіс.
Виходить Біллі на галявинку і бачить Чак-Чука, а поряд кумедного малого індіанця з луком і дві тушки під деревом.
- Здоров був, малий! Я – Біллі Натовчипика! Славетний зарізяка! А ти хто?
- Я – не малий, мені вже восьма весна йде, – шанобливо каже Джоккі-Джок, щоб не прогнівити чимось незнайомця. – Зрозумів, син плюгавого шакала і гірського цапа?!!
Озадачився Біллі. Наче малий такий ввічливий і кумедний, а здалося, що щось сказав про шакала і цапа.
- Що-що?
- Головне його не прогнівити ніяким чином, – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже: – Що чув, мотлох бородатий у немодних чоботях і негламурному капелюсі!
"Тю!" – подумав Біллі, погладжуючи бороду.
- А ти десь тут живеш поряд? Чи не так?
"Треба його обвести навколо пальця!" – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже:
- Не твоє собаче діло, тхір здичавілий!
"Тю!" – подумав Біллі і почухав потилицю. – "Щось розмова не клеїться! Треба як у "Джентльменах удачі" застосувати люб’язність!" і каже:
- Слухай сюди, малий лантух бліх та іншої лабуди! Я тебе зараз загвинчу в землю і буду давати копняків по писку!
- А ну давай! – каже Джоккі-Джок, якого батьки з дитинства віддали на Муай-Тай, приймаючи бойову позу!
- Дурне! Це неправильно! Ти мав сказати: "Дядечко, не бийте!" – заплакав від розпачу Біллі Натовчипика.
- Мабуть твій улюблений сорт морозива хрін-брюле, курячі мізки в бородатій окантовці!
ЧАСТИНА 2
У минулій серії пригод Джоккі-Джока і його вірного коня Чак-Чука:
На нафтовій вишці у Північному Льодовитому з’являється страшний вірус, який перетворює робочих на квітучі кактуси, що до того ж розмовляють, в цей час з центру їде ревізор перевірити справність бурової. Безкомпромісна боротьба людей, що крок за кроком перетворюються на квіти, зі стихією. І лишається надія тільки на перемогу малого індіанця над кривавим зарізякою...
- Ну все, малий! Тобі – амба! – сказав безкомпромісно крутий горлоріз Біллі Натовчипика, показуючи малому ножа.
- Кинь ножичок – дірочку зробиш, потім не запломбуєш!
- Пізно пити боржом, малий, пізно!
- Ну, добре, опудало гібрида шакала з навозним жуком і алігатором, я хотів по-чемному, а ти, собака, не розумієш людської мови.
І дістає томагавк.
- Е! Но-но! Давай на ножах!
- Давай на сокирках.
- На ножах!
- На сокирках!
- На ножах!
- На ножах!
- На сокирках!
- Умовив!
- Е, я не те хтів сказати! – заплакав материй горлоріз Біллі. зрозумівши, що щось не те ляпнув.
- В мене нема сокирки!
- І у мене одна! Тож, хто без сокирки – той не їсть! – скаламбурив малий, метнувши томагавк.
Посвистів томагавк, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче кинув його великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
І тут Біллі придумав, як йому на той момент здалося, геніальну річ. Оскільки відстань була невелика і особливих маневрів провести було не з руки, то резонно було б амортизувати удар томагавка... нижньою частиною спини.
Свою помилку Біллі Натовчипика зрозумів миттю пізніше, оскільки дуже схуд і змарнів на казенних котлетах. Врятувало його тільки те, що він не тільки схуд і змарнів, а ще й заріс...
* * *
- Давай мирну розпишему, мале щуреня, – взмолився Біллі, погрожуючи ножем однією рукою і намагаючись дістати сокирку зі спини іншою.
- Давай! – сказав Джоккі-Джок, натягуючи тятиву лука і мітячи в капелюх, що за збігом обставин опинився на голові у Біллі.
- Мої умови: ти віддаєш мені свого поні, єнота і борсука, а я тобі повертаю томагавк і відпускаю тебе разом з лантухом до папки-мамки.
- Можна, я йому копитом голову порівняю трохи? – діловито запитав Чак-Чук, роблячи пилочкою маніпедикюр собі на копиті.
- Почекай трохи, Чак-Чук. Ми цього йолопа зараз навколо пальця обведемо, – тихенько гукнув Джоккі-Джок коневі.
Та у Біллі був тонкий слух і він, якимось чином, прознав про підступний план – обвести його навколо пальця. Тому сам вдався до хитрощів:
- Ха-ха, мале цапеня! Не бачити тобі свого томагавка, як своїх вух! – злорадо скрикнув Біллі і втік у кущі!
- Стій, муляж зарізяки зі свинячими задатками!
Та було пізно. Горлоріз, чомусь накульгуючи, втік до лісу.
Комок підійшов до горла юного воїна. Ледь сльози не потекли по щоках Джоккі-Джока.
- Не переймайся, Джоккі-Джок, батько вистругає тобі нового томагавка.
- Ага, – воїн не втримав сліз. – А до цього спочатку надає по нижній частині спини, і мамка теж, що пов’язала гарну хустиночку на мого томагавка.
- Так, а що тепер поробиш! – сумно відповів Чак-Чук. – Давай дозбираємо безсмертник і підемо вже до шамана.
- Ага, змова! – опритомніли борсук з єнотом. – Це шпигуни, які хочуть вивідати наші тваринні таємниці. – Біжимо робити загальну лісову мобілізацію!
- Ой, треба вшиватися! – сказав зненацька Чак-Чук. – Чую щось неладне!
- І я теж. Таке відчуття, що ті борсук і опосум щось замислили, – підтвердив Джоккі-Джок.
З кущів знову з’явився єнот з розсердженою мордочкою. В лапах він тримав книгу А. Е. Брем "Життя тварин", том 1: Ссавці. Відкрив на якійсь сторінці, показуючи на картинку зі звіром зі смугастим хвостом і напис "єнот" під картинкою. Закрив книгу і втік знову.
- Чак-Чук, ти зрозумів, що хотів сказати ой опосум? – здивувався Джоккі-Джок.
- Гррр! Що він єнот, а не опосум! – знову з’явився єнот з кущів. – Ну ти мені даси оголосити загальну мобілізацію врешті-решт чи ні???
***
Так побалакали трохи, зійшлися на мировій: єнот не буде оголошувати звірячої мобілізації, а Джоккі-Джок не захоче шапку з опосумового хутра...
Приніс Джоккі-Джок все необхідне (насправді, набагато більше ніж треба було для його рецепта, та шаман виявився ницою людиною в цьому відношенні і замовив ще й для себе дещо, ту ж пижму!)
- Ось! Готуй свою мазь хутчіше, Вічно Червоне Око!
Подивився шаман і зрадів несказанно!
- Ось! Тримай!
- Готово? Ти ж нічого не робив!
- Я забув – у мене трохи лишилося!
- Так це ж не мазь, – побовтав пузирчик Джоккі-Джок підозріло. – Тут написано "ЙОД" і запах йоду! Це я життям ризикував замість того щоб зганяти в аптеку???
- Нуууу...
- Готуй мазь! Недобиток прокурений, бо зараз перейдеш з розряду недобитків у розряд добитків. Я не подивлюся на сивину на твоїй підступній голові!
- Добре-добре! – посміхнувся шаман, випускаючи хмарку диму в обличчя малого.
- Ги-ги, припини! – з підтанцьовуванням пригрозив малий.
- Так може йоду буде досить?
- Мазь, ха-ха-ха, готуй! – несподівано зрадів Джоккі-Джок. – Бо поб’ю бороду капцем.
- Ну, може, все ж? – улесливо випустив ще куряву в малого шаман.
- Ги-ги, цап безрогий з шакалівського поріддя, це казка для дошкільнят і молодших школярів, ги-ги, це ми з тобою знаємо, що це пижма, деревій, безсмертник, звіробій, а діти і їх батьки вирішать, що річ іде про, як її? – А! Про чередУ! Досить! Мазь готуй!
- Добре, вперте плюгаве щеня!!! – буркнув шаман з обличчям "я тобі зараз приготую мазь! я тобі таку мазь приготую! Що та твоя повітряна тітонька тобі ще не те зробить!"
- Оце вже справа! – посміхнувся Джоккі-Джок з обличчям "тільки спробуй, стерв’ятна твоя голова, я тобі потім зніму трішечки скальпу і скажу, що так і було!"
Зімпровізував Вічно Червоне Око мазь і втокмачив Джоккі-Джоку. "На! Мол! Йди маж!"
Вклонився Джоккі-Джок низенько, беручи скляночку з кремом цілющим, і захоплено проговорив:
- Дякую, величний шамане, хай бережуть тебе духи предків і природи, хай уславиться твій рід почестями великими, хай завжди в твоєму вігвамі лунає дитячий веселий сміх, хай шанують тебе одноплеменці і не тільки, хай слава про твоє мистецтво луною йде по всій Землі: від землі Франца-Йосифа і до Нової Зеландії, хай звір і птиця слухають твого мудрого слова....
- Може досить глузувати?!!
- Добре, бувай, Вічно Червоне Око!
- Бувай, малий жук! – пихнув люльку пижми шаман, махаючи весело рукою!
Осідлав Джоккі-Джок вірного Чак-Чука і поскакав в чисто поле здійснити ще один ритуал, яким не раз рятував батьківську голову від ударів пательнею від мамки Джоккі-Джока...
***
- Слухай, бджола! Чи ти не знаєш як знайти духа вітру величного ПоЩеДоМаДо?
- Малий ще таке знати! – захихикала бджола і полетіла.
Поспитав тоді Джоккі-Джок жука якогось:
- Як я можу знайти великого Духа Вітру ПоЩеДоМаДо?
- Ага! Забув як цей, – показав лапкою на Чак-Чука, – Грозив мені копитом? Це мої ніженьки тупотіли в траві, коли він мене лякав.
- Не треба було варнякати нісенітниць! – безбентежно сказав Чак-Чук, пилочкою роблячи собі маніпедікюр.
- Малого може кожен образити! – хлипнув жучок.
- Досить вже! – обірвав бесіду жука з конем Джоккі-Джок. – Ти можеш допомогти?
- Ходімо, – махнув лапкою жучок і розправив горді крила.
- Ура! – скрикнув Джоккі-Джок.
- Іго-го! – фиркнув радо Чак-Чук демонструючи 2 ряди сніжно білих зубів (дітки користуйтеся зубною пастою "Солдат", щоб і у вас такі були!). – Пардон, ура!
І понеслися вони за жуком.
А в цей час з травмпункту повертався материй зарізяка і горлоріз Біллі Натовчипика. Що вертів у руках десь знайдений ним томагавк. І так співпало, що йшов він цими ж луками і назустріч Джоккі-Джоку і панству...
- Привіт, малий! – вигукнув Біллі, подумавши: – Десь я його вже бачив!
- Привіт, Біллі! Як справи?
- Та нічогенько! Ось сокирку ходив до травмпункту виймати!
- Я якраз таку загубив!
- Правда?
- Точно! Одне до одного! Мамка мені її перев’язала оцією хустинкою!
- Тоді бери! – весело сказав Біллі, а про себе зауважив: – Щось не так... Тільки що?!!
- Дякую! – зрадів Джоккі-Джок, притискаючи томагавк до серця, аж сльози на очі навернулися від радості, що вже не навернуться не від радості. – Ти пробач, що я тебе того... по спині.
- Та пусте! Я сам винен! Вискочив з хащів небритий-неголений – злякав вас із коником. – весело заблищав очима Біллі. – Бо голодний дуже був, а це мене нагодували в травмпункті і я зрозумів свою помилку.
- То так би й сказав, мені мамка канапки з варенням дала вранці, я б заділився.
- А я відразу коня твого хтів з’їсти, – зітхнув Біллі, потираючи перебинтовану частину спини.
- О! Хочеш зараз канапку?
- А з яким варенням?
- З обліпиховим!
- Давай!
Так і подружилися малий індіанський воїн Джоккі-Джок і материй розбійник Біллі на прізвисько Натовчипика.
(А ви, діти, полюбляєте варення з обліпихи? А ділитеся з іншими? Молодці, дітки!)
- Гаразд брататися! – гиркнув на вухо жук. – Ми йдемо до ПоЩеДоМаДо?
- Аякже!
- З ким це ти розмовляєш? – жуючи канапку, запитав Біллі.
- Зі звірями, птахами, рибами, вольвоксом, амебою і ланцетником! Ми індіанці всі так можемо, сказав Джоккі-Джок, позиркуючи вбік.
- А мене навчиш?
- Ні, тільки індіанці так можуть, – знову скосив вбік Джоккі-Джок, хоча і хтів додати: "хоча є один спосіб, та тобі навряд чи вже вдасться відробитися, як я, легким переляком!"
- Ех!
- Хоча... наш шаман тебе може навчити під пижмовий чай ще й не те можна! – вказівним пальцем угору ткнув Джоккі-Джок.
Жук гиркнув так, що Джоккі-Джоку заклало вухо...
- Вперед! – скомандував жук у друге вухо!
- Іго-го! – сказав Чак-Чук!
- Що-що? – поспитав, зморщивши чоло молодий воїн.
- Нічого я не казав! – дожовуючи канапку відповів Біллі.
- Я сказав: Іго-го! – гордо цокнув копитом Чак-Чук.
- Що ти сказав? – перепитав Джоккі-Джок.
- Японська скирта! – плюнув Чак-Чук.
- Не можна казати таких слів! Це погано! – вичитав Джоккі-Джок Чак-Чука.
- Та мовчав я! – з повним ротом пробелькотів Біллі.
- А ти що сказав? – не розчув Джоккі-Джок.
- Хто? Я? – перепитав жук.
- Ти з ким розмовляєш? – здивувався Біллі.
- Так, з ким ти розмовляєш? – переадресував запитання жуку Джоккі-Джок.
- ЦК КПСС! – вилаявся жук, вдаривши лапкою по мордочці.
- Жук сказав, що треба йти! – підказав Чак-Чук.
- Що??? Оце таке сказав мені, жук? – Джоккі-Джок став в бойову позу муай-тай. – Ану йди сюди і повтори мені це в обличчя.
- Я нічого не казав! – позадкував Біллі, прикриваючи про всяк випадок обличчя.
- А ти куди? – здивувався Джоккі-Джок, змінюючи позу.
- Я те... я... я... я в травмпункті забув свої аксельбанти, лампаси і ті, як їх, еполети! – зовсім зблід Біллі, згадуючи як нещодавно в лісі знайшов томагавк.
...
Тривало таке непорозуміння доки Джоккі-Джоку не відклало вухо. Та до цього встигли побитися Джоккі-Джок з Чак-Чуком, Біллі з жуком, Біллі з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з жуком, жук з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з Біллі...
В цілому – жук взув усіх трьох...
Йдуть, значить, всі четверо прерією назустріч ПоЩеДоМаДо. Гіпси для краси одягли, пластир поклеїли, бинти, грілки з льодом прикладають. Для драматизму і щоб вразити Духа Вітру своїм жалібним видом.
- Он на тому плато! – махнув двома правими лапками жук. – Саме там вігвам великої ПоЩеДоМаДо!
- Там? – перепитав, поправляючи шину на шиї, Джоккі-Джок.
- Кепсько! – змірив поглядом свою милицю Біллі.
- А-ха! – поправивши щелепу, погодився Чак-Чук.
- Тут я вас залишу, друзяки, – весело підморгнув жук. – Якщо потрібен буде спаринг-партнер – кличте. Вийдіть в чисту прерію і вдарте тричі по землі ногою чи копитом.
- І ти почуєш? – засумнівався Джоккі-Джок.
- Звісно, ні! – розправив горді крила жук і, вже відлітаючи, додав: – Перечитайте руські билини, раз гумору не розумієте.
Біллі вже не дивувався, що Джоккі-Джок розмовляє з жуком. Навіть сам став дослухатися, що там дзижчить жук. Мало чого бува?!
Стали вони лізти на плато. Лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть.
- Га-га! Ліііізуть до нааас, хлоооопці! – зрадів ватажок гірських цапів.
- Скіііііільки їх? – зрадів загін спецпризначення гірських цапів.
- Трооооє! – весело пританцьовував лідер. – Покаааажемо цим цапаааам, хто тууут головниииий!
І все б нічого, та Джоккі-Джок почув цапиний спецназ і зрозумів їх підступний план.
- Готуймося! – поправив Джоккі-Джок гіпси, вибираючись на невеличкий майданчик в горах.
Джоккі-Джок прийняв бойову стійку муай-тай, Чак-Чук – стиль коня напідпитку, а Біллі здійснив класичний замах милицею.
- Япооооонська скиииирта! – загуділи спецназівці, переглядаючись і трясучи нервово борідками.
- Точно! – погодився Джоккі-Джок.
- Впереееед, мої доооооблесні воякииии! – грізно скрикнув цап-ватажок і сховався у розщілину, аби напасти потім хитро (коли всі забудуть про нього)
- Врьош – нє уйдьош! – метнув цапу навздогін в ущелину томагавка Джоккі-Джок, з розщілини почувся глухий удар, наче об нижню і саму філейну частину спини, і жалібне помекування. – Бінго!
- Вперееееед! За ватажкаааа! – замекав весь спецназ, обираючи тактику свого мудрого полковника.
- Біллі, я загубив свого томагавка, – з повними сліз очима сказав юний воїн Джоккі-Джок. – Допоможи знайти – в тебе це гарно виходить!
- Може з гори впав?
- Та ні, я тілько бачив, як він полетів у ту печеру, – вказав на розщілину Джоккі-Джок. – Дістань – будь другом! Бо мамка з татком лупити будуть боляче.
- Добре, малий! – рішуче пішов, спираючись на милицю материй зарізяка Біллі Натовчипика.
Біллі зайшов у темряву. Через кілька секунд почулося якесь вовтузіння в печері і начебто помекування.
- Козли там живуть, чи що? – здивувався Джоккі-Джок, позираючи на Чак-Чука.
Чак-Чук здвигнув плечима, щиросердно зазираючи в очі своєму другові.
Хвилин через 20...
- Може, допоможемо йому шукати? – запропонував Чак-Чук.
Ти що? Ми ж малі, можемо в темряві поранитися. Батько кричати буде!
Та в цей час з печери сторчма вилетів Біллі, якийсь дуже пом’ятий і без милиці. І ошелешено заглипав:
- Та що там таке? Козли живуть в тій печері, чи що?
- Ти не знайшов мого томагавка?! – став сердито тормошити за комірець Біллі Джоккі-Джок.
І, як на лихо, відвернувся від печери. В цей час цапиний спецназ видобув нарешті індіанську барку зі спини свого багатостраждального ватажка і вирішив люб’язно повернути нашим героям, щоб не йти в конфлікт з гостями свого плато, які видалися спецназівцям досить дужими...
***
Малий воїн мужньо терпів, поки його друзі витягали нізвідки взявшийся томагавк з низу спини Джоккі-Джока
- Станеться ж таке! – сокрушався Біллі.
- Так це ж мій! – зрадів зі слізьми радості на щоках Джоккі-Джок.
Вилізли наші герої на плоскогір’я (а плато, дітки, це – плоскогір’я, що вище за рівень моря на 200 метрів!) і бачать файний розмальований вігвам. Табличка: "Дух Вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить. Прийомні дні: * нерозбірливо *", біля входу килимок "Хоум Світі Хоум! Тільки спробуй не витерти мокасини, син полку гірських цапів!"
- Красотища! – оглянув поля, ліса, прерії, луки, озера, ріки, заводи і фабрики Біллі. – Лєпота!
Витерли ноги/копита наші герої, і заходять до вігваму, а там ПоЩеДоМаДо в домашніх в’язаних шкарпетках і футболці на кілька розмірів більше з написом "WOW!"* і ще якась молода дівчина з пір’ям на голові.
* – дорогі діти, на Дикому Заході це означає "УХТИ!!" , або "ТЮГУ!" (примітки Кота-Баюна)
- Тюгу! – каже Біллі, але не тому, що прочитав напис, а так просто, типу привітався.
- Ага! – погодився Джоккі-Джок, допомагаючи Біллі підняти нижню щелепу.
- Неприйомний день, шакалівські діти! – лагідно вказала на вихід ПоЩеДоМаДо і люб’язно кинула в гостей скляночку з-під пуншу.
- Йой!! – сказав радісно Чак-Чук, перехопивши тару чолом.
- Ми з приватної справи! – підморгнув Джоккі-Джок, витягуючи мазь шамана.
- Що це є? – сердито бликнув очима Дух Вітру, скосивши оком на мазь з сильним запахом пижми.
- А пам’ятаєте, вчора ви, достопочтимий Дух Вітру, хотіли поцупити мого коня... оцього...
- Так! Цього – красеня коня! – ствердно кивнув Чак-Чук, роблячи собі пилочкою маніпедікюр на копиті.
- Я? Та як ти смієш, замурзане щеня! Я ніколи нічого не цупила!!! – затупотіла в’язаними шкарпетками ПоЩеДоМаДо.
- Ого! – сказав Джоккі-Джок.
- Ого!!! – прошепотів Біллі Натовчипика.
- Ого-го! – ржанув Чак-Чук.
- Коротше кажучи, ви десь поранили собі... цю... як її?!..
- Спину! – підказав Біллі.
- Точно! За це Ви наклали на мене закляття через яке я можу розмовляти з вольвоксом, ланцетником, евгленою зеленою, інфузорією туфелькою і навіть з культурами з йогурту!
- А! Щось пригадую, – почервоніла ПоЩеДоМаДо. – Ось сьогодні у мене день народження, а я тут "Спасібо, товаріщ судья, я постою!", бо дуже поперек болить.
- От ми і прийшли просити вибачення і принесли цілющу мазь від Вічно Червоного Ока! Інгредієнти ми з Чак-Чуком збирали, – знітившись, додав Джоккі-Джок.
- Угу! – погодився Чак-Чук.
- І ось, – Джоккі-Джок дістав зі свого похідного гамана букет білих лілей (той ритуал, що рятував батьківську голову не раз від мамківської пательні) і протягнув Духу Вітру. – Вибачте, тітонько.
ПоЩеДоМаДо, дарма, що Великий Дух Вітру, виявилася тонкослізною і зворушливою. Обняла Джоккі-Джока і Чак-Чука зі слізьми на очах:
- Дякую, діти!.. А ти не лізь! – сердито відштовхнула головоріза Біллі, що теж хтів втиснутися в обійми. – То що ти хочеш, щоб я тебе розчаклувала, Хоробрий малявко?
- Ні, мені і так подобається – ми тепер з Чак-Чуком розуміємо одне-одне ще краще, просто хтів вибачитися і допомогти Вам вилікуватися.
- То я не можу нічого зробити для тебе більше?
- Звісно, можете... – хитро зиркнув на дівчину в пір’ях, що попивала пунш за спиною у ПоЩеДоМаДо, Джоккі-Джок.
- Що ж?
- Поверніть будь-ласка свою подружку Ріг Бізона, коли закінчите святкувати, батьку – Соколиному Тулубу, бо геть старий дахом посунувся! – покрутив біля скроні пальцем Джоккі-Джок. – Ми-то усі в селищі вертляві, та може підстерегти когось і баркою причесати.
- То само собою! – посміхнулася ПоЩеДоМаДо. – Я вам допоможу спуститися.
З цими словами Дух Вітру плеснула в долоні: піднявся вітер і поніс всіх друзів до селища Джоккі-Джока.
Спустив вітер друзів на землю (всі як один непритомні від захвату).
Тут зібралося плем’я і покотився гул:
"Дух Вітру пробачив Джоккі-Джока!"
***
Коли Джоккі-Джок прокинувся, був уже ранок.
Джоккі-Джок вибіг на подвір’я і побачив гурт односельців. Вони стовпилися біля головного стовпа. І дуже зрадів, коли побачив, що Соколиний Тулуб обіймає свою доньку-27 Ріг Бізона. Тут же стояв і Великий Дух Вітру ПоЩеДоМаДо .
- Привіт, малий! – помахала рукою дух. – Це він зі своїми друзями дістався до мене на високогірне плато і попросив для вашого племені хорошої погоди і чистого неба для хорошого урожаю!
- Молодець, малий! – загуділи всі і стали, підхопивши на руки, качати юного воїна Джоккі-Джока, малого коня Чак-Чука і матерого головоріза Біллі Натовчипику, що теж опинилися тут же після сну. – Молодець, поні! Молодець, неголений незнайомцю!
- Так! Поні – молодець! – погодився, мружачись, Чак-Чук, тільки пилочку дістати не виходило у нього на лету.
- Та я... та це... – щось хтів сказати Джоккі-Джок, дивлячись на ПоЩеДоМаДо. Та дух вітру підморгнула і він вдоволено затих – "а чому б і не побути героєм трішки?!"
Так закінчується ця казка.
Якщо ви, діточки, хочете продовження пригод Джоккі-Джока, то попрохайте батьків вислати Коту-Баюну СМС зі словом "казка".
Добраніч, любі мої діти, хай вам насниться Джоккі-Джок та його вірні друзі, мурррр)))
(казка у форматі icq)
КАЗКА 1: ТРІО З ДАЛЕКОГО І ДУЖЕ ДИКОГО ЗАХОДУ І ДУХ ВІТРУ.
ЧИТАЙ!!!ЧАСТИНА 1
Жив-був хлопчик Джоккі-Джок на Дикому-предикому Заході. І був у нього кінь Чак-Чук (індіанці обидва, значиться)...
Жили – не тужили, аж раптом сталося неймовірне.
У вождя племені на ім’я Соколиний Тулуб викрали доньку Ріг Бізона....
Засмутився вождь, що викрали його 27 доньку і скликав найхоробріших воїнів племені..
Та й каже: хто знайде та поверне мою 27му доню – Ріг Бізона, той отримає купу всіляких бус і інших прикрас!
Пригнічені втратою вождя і одухотворені обіцяною винагородою, кинулися на пошуки півсотні материх воїнів
Хтів йти і Джоккі-Джок, та йому бацька з мамкою суворо заборонили і вірного мустанга-поні його Чак-Чука припнули біля свого місцезнаходження...
Тепер про вік Джоккі-Джока: було йому 8 років (парубок у самому соку), а Чак-Чук і того молодший був!
А тут, значить, вітер піднявся страшенний, молнії, грім, дощик легенький – все як треба... підхопив коника в повітря і поніс у невідомому напрямку, тут уже юного героя було не втримати...
Схопив вірного лука – і у погоню!
Біжить він за своїм "літаючим конем" і ізригає погрози духові вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить, а той хихикає і несе коника далі... Коник, дарма, що сміливий, геройський кінь, спочатку ржав несамовито, потім свідомість втратив з переляку (молодий просто)...
Це ще більш підштовхнуло молодого Джоккі-Джока
Біжить уже через ліс, перескакуючи через кореневища!
Аж ось вони знову вискочили на луки.
Тоді витяг стрілу молодий вояк і вистрілив...
Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...
І пролетіла повз!
Огледівся Джоккі-Джок – чи ніхто не бачив цього сорому, щоб розказати мамці з батьком, як їх син не влучив навіть у вітер! – начебто нікого.
Виймає тоді Джоккі-Джок на бігу другу стрілу...
Натягає (знову ж таки на бігу) тятиву і випускає стрілу!
Посвистіла стріла, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче випустив її великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
Летить, значить, ця стріла зі свистом, наздоганяє коника і ПоЩеДоМаДо...
І потрапляє в ціль!
У філейну частину ПоЩеДоМаДо.
Заплакав дух вітру від болю і розпачу. Обережно поставив на землю коня і сам спустився.
Прийняв (тобто прийняла) свою людську подобу діви чарівної з палаючими ланітами і визначними персами...
"ОГО!" – подумав Джоккі-Джок.
"ОГО-ГО" – подумав Чак-Чук, що якраз отямився.
А ПоЩеДоМаДо дістала з філейної частини стрілу і каже, грізно так:
- Ти поцілив у мою нижню частину спини, син шакала і щура???
А Джоккі-Джок не знайшовся відповісти як протягти: "Та-а-а-а-ак", навіть не насмілюючись перевести погляд до очей ПоЩеДоМаДо.
Юний воїн був вражений своєю влучністю!
Кінь теж був вражений влучністю хазяїна і сказав:
- От свезло, так свезло!
- Ти умієш розмовляти, Чак-Чук???
- Я давно з тобою розмовляю, а ти мене слухати не хотів!
- Це моє покарання, – сказала розгнівана ПоЩеДоМаДо. – Тепер ти будеш розуміти мову всіх звірів за те, що так нечемно повівся з Духом Вітру. Свого коня можеш залишити.
Тут вона зірвалася на плач і хутко полетіла геть, лікувати підступно нанесену в спину рану...
Похнюпився молодий вояк, соромно йому стало, та, що він міг вдіяти – адже мав рятувати старого (відносно) друга.
- Чого голову повісив?
- Шкода тітоньку...
- Так їй і треба, щоб знала як хапати Чак-Чука! – сказав Чак-Чук.
- Все одно не по-людськи якось розійшлися.
- Тю! Тобто – тпрррр! Вона на тебе страшне закляття наклала, а ти її жалієш!
- Та, знаєш, не таке вже і дуже страшне, я і так мріяв розуміти, що ти кажеш.
- А що я кажу – не мріяв? – подав нахабний голос з трави якийсь жук.
- Затули пельку! – пригрозив копитом Чак-Чук!
- Мовчу-мовчу! – почувся топіт маленьких жучиних ніжок.
- От тепер зрозумієш як то мені! Я всіх цих, – кивнув на траву Чак-Чук. – Чую!
Прийшли вони додому. Тут всі зраділи і не могли надивуватися! Стали співати хвалебні оди малому умільцю!
Мати з батьком цілують сина і гордо вип’ячують груди: "Мол! А! Гляньте, якого синюру виростили!"
Зрадів навіть вождь, запропонував всім танцювати і сам став бити чечітку, та потім згадав, що його донька №27 безвісти зникла. Оскаженів тоді вождь! "Ах ви ж цапівське поріддя! Ви, що тут за балаган вчиняєте?! Ніякої поваги до мого горя!"
І став кидатися томагавками!
Та колись з диліжансу, що віз небезпечного злочинця Біллі Навточипику до міста-героя, Х’юстона випав тетріс, а тому жителі села, що пройшли гру до 5-ї швидкості легко уверталися від томагавків. Заплакав тоді з розпачу вождь і пішов умитися до водоспаду...
Та тут у загальній радості всі помітили, який похмурий малий герой.
- Що таке, синку?
- Що таке, синку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, онучку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, племінничку?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
- Що таке, братику?
Питали родичі.
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
- Щось сталося, Джокі-Джоку?
Питали односельці, стурбовано!
- Е-е-е-е! – каже Джоккі-Джок. – Завинив я сильно перед Духом Вітру. Поранив у саму... спину!
Ну, тут, цілком слушно, всі зблідли і давай тікати по вігвамах від Джоккі-Джока подалі.
Зовсім засмутився Джоккі-Джок, а Чак-Чук йому і каже:
- Не журися! пішли до шамана Вічно Червоне Око!
Пішли вони до шамана, а той сидить собі смалить зіллячко якесь (ну, там звіробій, пижма, деревій – коктейль Молотова-Рібентропа). Побачив малого зрадів несказанно:
- Хао, Мій жовторотий брат!
- Хао, Мій підстаркуватий усмалений брат)))
- Меткий хлопчина! – вголос подумав шаман.
- Шаман наш теж мужик, що треба, – вдихаючи пари і смоли деревію, пижми тощо, а тому повеселішавши, відповів малий .
- З чим прийшов.
- Біда зі мною сталася! – хихикнув Джоккі-Джок. – Я коня тепер розумію!
- Ти дізнався мій секретний рецепт??? – стрепенувся шаман.
- Та ні! Я посварився з однією тьотьою і вона мене зачаклувала!
- Фух!
Став Джоккі-Джок розказувати своє лихо, а шаман, попихуючи, кивав, коли під вечір розповідь скінчилася, тоді шаман сказав:
- Та-а-ак!
- Що?!
- Пижми мало поклав! – і додав у люльку пижми.
- То що мені робити?
- Я дам тобі рецепт гарної цілющої мазі, якраз проти ран. Ти збереш потрібні інгредієнти, я зроблю тобі мазь, з нею ти підеш на поклін до Духа Вітру і попросиш пробачення.
Зрадів малий Джоккі-Джок, схопив рецепт і побіг збирати, папороті, трави, гриби, мохи та плавуни.
А тут, на лихо, з в’язниці зі славного міста-героя Х’юстона по амністії повертався материй горлоріз Біллі Натовчипика.
Збирає Джоккі-Джок свій лантух гербарію в лісі, аж чує крізь кущі хтось ломиться.
Скинув Джоккі-Джок лука про всяк випадок і питає повз пробігавшого борсука:
- Хто там йде, кущі ламає?
- Японська скирта! Людина, яка знає борсучий! – перелякався борсук і з переляку врізався у дерево з розбігу!
- Хто там йде, кущі ламає? – питає Джоккі-Джок єнота!
- Матінко моя – єнотиха! Людина, яка по-нашинські шпрехає! – скрикнув єнот і теж впилявся у те саме дерево.
Нічого не лишилося Джоккі-Джоку як чекати, поки не з’явиться з лісу хтось.
Тепер трохи про Біллі...
Бідолаху годували всілякими ростбіфами та котлетами по-київські від чого той схуд, змарнів, та ще й заріс так, що став схожий на героя мультику "Раз ковбой, Два ковбой"
Тож їжте, дітки, манну кашу, щоб не стати схожими на Біллі.
На дорогу Біллі дали в буцегарні 2 долари дріб’язком, тож хватило тільки на 200 метрів від’їхати на диліжансі від славетного міста-героя Х’юстона. А на їжу взагалі – зась!
Тож у рідні ліси дібрався Біллі голодний і злий...
А тут ягоди тільки всілякі, гриби та пижма! А його-то призвичаїли до котлет та біфстроганових.
Аж чує Біллі рже десь кінь неподалік, ну то й подався на поклик шлунку з ножем наперевіс.
Виходить Біллі на галявинку і бачить Чак-Чука, а поряд кумедного малого індіанця з луком і дві тушки під деревом.
- Здоров був, малий! Я – Біллі Натовчипика! Славетний зарізяка! А ти хто?
- Я – не малий, мені вже восьма весна йде, – шанобливо каже Джоккі-Джок, щоб не прогнівити чимось незнайомця. – Зрозумів, син плюгавого шакала і гірського цапа?!!
Озадачився Біллі. Наче малий такий ввічливий і кумедний, а здалося, що щось сказав про шакала і цапа.
- Що-що?
- Головне його не прогнівити ніяким чином, – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже: – Що чув, мотлох бородатий у немодних чоботях і негламурному капелюсі!
"Тю!" – подумав Біллі, погладжуючи бороду.
- А ти десь тут живеш поряд? Чи не так?
"Треба його обвести навколо пальця!" – подумав Джоккі-Джок, а вголос каже:
- Не твоє собаче діло, тхір здичавілий!
"Тю!" – подумав Біллі і почухав потилицю. – "Щось розмова не клеїться! Треба як у "Джентльменах удачі" застосувати люб’язність!" і каже:
- Слухай сюди, малий лантух бліх та іншої лабуди! Я тебе зараз загвинчу в землю і буду давати копняків по писку!
- А ну давай! – каже Джоккі-Джок, якого батьки з дитинства віддали на Муай-Тай, приймаючи бойову позу!
- Дурне! Це неправильно! Ти мав сказати: "Дядечко, не бийте!" – заплакав від розпачу Біллі Натовчипика.
- Мабуть твій улюблений сорт морозива хрін-брюле, курячі мізки в бородатій окантовці!
ЧАСТИНА 2
У минулій серії пригод Джоккі-Джока і його вірного коня Чак-Чука:
На нафтовій вишці у Північному Льодовитому з’являється страшний вірус, який перетворює робочих на квітучі кактуси, що до того ж розмовляють, в цей час з центру їде ревізор перевірити справність бурової. Безкомпромісна боротьба людей, що крок за кроком перетворюються на квіти, зі стихією. І лишається надія тільки на перемогу малого індіанця над кривавим зарізякою...
- Ну все, малий! Тобі – амба! – сказав безкомпромісно крутий горлоріз Біллі Натовчипика, показуючи малому ножа.
- Кинь ножичок – дірочку зробиш, потім не запломбуєш!
- Пізно пити боржом, малий, пізно!
- Ну, добре, опудало гібрида шакала з навозним жуком і алігатором, я хотів по-чемному, а ти, собака, не розумієш людської мови.
І дістає томагавк.
- Е! Но-но! Давай на ножах!
- Давай на сокирках.
- На ножах!
- На сокирках!
- На ножах!
- На ножах!
- На сокирках!
- Умовив!
- Е, я не те хтів сказати! – заплакав материй горлоріз Біллі. зрозумівши, що щось не те ляпнув.
- В мене нема сокирки!
- І у мене одна! Тож, хто без сокирки – той не їсть! – скаламбурив малий, метнувши томагавк.
Посвистів томагавк, як ТУ-134.
Летить прямо, граційно, наче кинув його великий майстерний воїн, або мисливець, а не юний Джоккі-Джок.
І тут Біллі придумав, як йому на той момент здалося, геніальну річ. Оскільки відстань була невелика і особливих маневрів провести було не з руки, то резонно було б амортизувати удар томагавка... нижньою частиною спини.
Свою помилку Біллі Натовчипика зрозумів миттю пізніше, оскільки дуже схуд і змарнів на казенних котлетах. Врятувало його тільки те, що він не тільки схуд і змарнів, а ще й заріс...
* * *
- Давай мирну розпишему, мале щуреня, – взмолився Біллі, погрожуючи ножем однією рукою і намагаючись дістати сокирку зі спини іншою.
- Давай! – сказав Джоккі-Джок, натягуючи тятиву лука і мітячи в капелюх, що за збігом обставин опинився на голові у Біллі.
- Мої умови: ти віддаєш мені свого поні, єнота і борсука, а я тобі повертаю томагавк і відпускаю тебе разом з лантухом до папки-мамки.
- Можна, я йому копитом голову порівняю трохи? – діловито запитав Чак-Чук, роблячи пилочкою маніпедикюр собі на копиті.
- Почекай трохи, Чак-Чук. Ми цього йолопа зараз навколо пальця обведемо, – тихенько гукнув Джоккі-Джок коневі.
Та у Біллі був тонкий слух і він, якимось чином, прознав про підступний план – обвести його навколо пальця. Тому сам вдався до хитрощів:
- Ха-ха, мале цапеня! Не бачити тобі свого томагавка, як своїх вух! – злорадо скрикнув Біллі і втік у кущі!
- Стій, муляж зарізяки зі свинячими задатками!
Та було пізно. Горлоріз, чомусь накульгуючи, втік до лісу.
Комок підійшов до горла юного воїна. Ледь сльози не потекли по щоках Джоккі-Джока.
- Не переймайся, Джоккі-Джок, батько вистругає тобі нового томагавка.
- Ага, – воїн не втримав сліз. – А до цього спочатку надає по нижній частині спини, і мамка теж, що пов’язала гарну хустиночку на мого томагавка.
- Так, а що тепер поробиш! – сумно відповів Чак-Чук. – Давай дозбираємо безсмертник і підемо вже до шамана.
- Ага, змова! – опритомніли борсук з єнотом. – Це шпигуни, які хочуть вивідати наші тваринні таємниці. – Біжимо робити загальну лісову мобілізацію!
- Ой, треба вшиватися! – сказав зненацька Чак-Чук. – Чую щось неладне!
- І я теж. Таке відчуття, що ті борсук і опосум щось замислили, – підтвердив Джоккі-Джок.
З кущів знову з’явився єнот з розсердженою мордочкою. В лапах він тримав книгу А. Е. Брем "Життя тварин", том 1: Ссавці. Відкрив на якійсь сторінці, показуючи на картинку зі звіром зі смугастим хвостом і напис "єнот" під картинкою. Закрив книгу і втік знову.
- Чак-Чук, ти зрозумів, що хотів сказати ой опосум? – здивувався Джоккі-Джок.
- Гррр! Що він єнот, а не опосум! – знову з’явився єнот з кущів. – Ну ти мені даси оголосити загальну мобілізацію врешті-решт чи ні???
***
Так побалакали трохи, зійшлися на мировій: єнот не буде оголошувати звірячої мобілізації, а Джоккі-Джок не захоче шапку з опосумового хутра...
Приніс Джоккі-Джок все необхідне (насправді, набагато більше ніж треба було для його рецепта, та шаман виявився ницою людиною в цьому відношенні і замовив ще й для себе дещо, ту ж пижму!)
- Ось! Готуй свою мазь хутчіше, Вічно Червоне Око!
Подивився шаман і зрадів несказанно!
- Ось! Тримай!
- Готово? Ти ж нічого не робив!
- Я забув – у мене трохи лишилося!
- Так це ж не мазь, – побовтав пузирчик Джоккі-Джок підозріло. – Тут написано "ЙОД" і запах йоду! Це я життям ризикував замість того щоб зганяти в аптеку???
- Нуууу...
- Готуй мазь! Недобиток прокурений, бо зараз перейдеш з розряду недобитків у розряд добитків. Я не подивлюся на сивину на твоїй підступній голові!
- Добре-добре! – посміхнувся шаман, випускаючи хмарку диму в обличчя малого.
- Ги-ги, припини! – з підтанцьовуванням пригрозив малий.
- Так може йоду буде досить?
- Мазь, ха-ха-ха, готуй! – несподівано зрадів Джоккі-Джок. – Бо поб’ю бороду капцем.
- Ну, може, все ж? – улесливо випустив ще куряву в малого шаман.
- Ги-ги, цап безрогий з шакалівського поріддя, це казка для дошкільнят і молодших школярів, ги-ги, це ми з тобою знаємо, що це пижма, деревій, безсмертник, звіробій, а діти і їх батьки вирішать, що річ іде про, як її? – А! Про чередУ! Досить! Мазь готуй!
- Добре, вперте плюгаве щеня!!! – буркнув шаман з обличчям "я тобі зараз приготую мазь! я тобі таку мазь приготую! Що та твоя повітряна тітонька тобі ще не те зробить!"
- Оце вже справа! – посміхнувся Джоккі-Джок з обличчям "тільки спробуй, стерв’ятна твоя голова, я тобі потім зніму трішечки скальпу і скажу, що так і було!"
Зімпровізував Вічно Червоне Око мазь і втокмачив Джоккі-Джоку. "На! Мол! Йди маж!"
Вклонився Джоккі-Джок низенько, беручи скляночку з кремом цілющим, і захоплено проговорив:
- Дякую, величний шамане, хай бережуть тебе духи предків і природи, хай уславиться твій рід почестями великими, хай завжди в твоєму вігвамі лунає дитячий веселий сміх, хай шанують тебе одноплеменці і не тільки, хай слава про твоє мистецтво луною йде по всій Землі: від землі Франца-Йосифа і до Нової Зеландії, хай звір і птиця слухають твого мудрого слова....
- Може досить глузувати?!!
- Добре, бувай, Вічно Червоне Око!
- Бувай, малий жук! – пихнув люльку пижми шаман, махаючи весело рукою!
Осідлав Джоккі-Джок вірного Чак-Чука і поскакав в чисто поле здійснити ще один ритуал, яким не раз рятував батьківську голову від ударів пательнею від мамки Джоккі-Джока...
***
- Слухай, бджола! Чи ти не знаєш як знайти духа вітру величного ПоЩеДоМаДо?
- Малий ще таке знати! – захихикала бджола і полетіла.
Поспитав тоді Джоккі-Джок жука якогось:
- Як я можу знайти великого Духа Вітру ПоЩеДоМаДо?
- Ага! Забув як цей, – показав лапкою на Чак-Чука, – Грозив мені копитом? Це мої ніженьки тупотіли в траві, коли він мене лякав.
- Не треба було варнякати нісенітниць! – безбентежно сказав Чак-Чук, пилочкою роблячи собі маніпедікюр.
- Малого може кожен образити! – хлипнув жучок.
- Досить вже! – обірвав бесіду жука з конем Джоккі-Джок. – Ти можеш допомогти?
- Ходімо, – махнув лапкою жучок і розправив горді крила.
- Ура! – скрикнув Джоккі-Джок.
- Іго-го! – фиркнув радо Чак-Чук демонструючи 2 ряди сніжно білих зубів (дітки користуйтеся зубною пастою "Солдат", щоб і у вас такі були!). – Пардон, ура!
І понеслися вони за жуком.
А в цей час з травмпункту повертався материй зарізяка і горлоріз Біллі Натовчипика. Що вертів у руках десь знайдений ним томагавк. І так співпало, що йшов він цими ж луками і назустріч Джоккі-Джоку і панству...
- Привіт, малий! – вигукнув Біллі, подумавши: – Десь я його вже бачив!
- Привіт, Біллі! Як справи?
- Та нічогенько! Ось сокирку ходив до травмпункту виймати!
- Я якраз таку загубив!
- Правда?
- Точно! Одне до одного! Мамка мені її перев’язала оцією хустинкою!
- Тоді бери! – весело сказав Біллі, а про себе зауважив: – Щось не так... Тільки що?!!
- Дякую! – зрадів Джоккі-Джок, притискаючи томагавк до серця, аж сльози на очі навернулися від радості, що вже не навернуться не від радості. – Ти пробач, що я тебе того... по спині.
- Та пусте! Я сам винен! Вискочив з хащів небритий-неголений – злякав вас із коником. – весело заблищав очима Біллі. – Бо голодний дуже був, а це мене нагодували в травмпункті і я зрозумів свою помилку.
- То так би й сказав, мені мамка канапки з варенням дала вранці, я б заділився.
- А я відразу коня твого хтів з’їсти, – зітхнув Біллі, потираючи перебинтовану частину спини.
- О! Хочеш зараз канапку?
- А з яким варенням?
- З обліпиховим!
- Давай!
Так і подружилися малий індіанський воїн Джоккі-Джок і материй розбійник Біллі на прізвисько Натовчипика.
(А ви, діти, полюбляєте варення з обліпихи? А ділитеся з іншими? Молодці, дітки!)
- Гаразд брататися! – гиркнув на вухо жук. – Ми йдемо до ПоЩеДоМаДо?
- Аякже!
- З ким це ти розмовляєш? – жуючи канапку, запитав Біллі.
- Зі звірями, птахами, рибами, вольвоксом, амебою і ланцетником! Ми індіанці всі так можемо, сказав Джоккі-Джок, позиркуючи вбік.
- А мене навчиш?
- Ні, тільки індіанці так можуть, – знову скосив вбік Джоккі-Джок, хоча і хтів додати: "хоча є один спосіб, та тобі навряд чи вже вдасться відробитися, як я, легким переляком!"
- Ех!
- Хоча... наш шаман тебе може навчити під пижмовий чай ще й не те можна! – вказівним пальцем угору ткнув Джоккі-Джок.
Жук гиркнув так, що Джоккі-Джоку заклало вухо...
- Вперед! – скомандував жук у друге вухо!
- Іго-го! – сказав Чак-Чук!
- Що-що? – поспитав, зморщивши чоло молодий воїн.
- Нічого я не казав! – дожовуючи канапку відповів Біллі.
- Я сказав: Іго-го! – гордо цокнув копитом Чак-Чук.
- Що ти сказав? – перепитав Джоккі-Джок.
- Японська скирта! – плюнув Чак-Чук.
- Не можна казати таких слів! Це погано! – вичитав Джоккі-Джок Чак-Чука.
- Та мовчав я! – з повним ротом пробелькотів Біллі.
- А ти що сказав? – не розчув Джоккі-Джок.
- Хто? Я? – перепитав жук.
- Ти з ким розмовляєш? – здивувався Біллі.
- Так, з ким ти розмовляєш? – переадресував запитання жуку Джоккі-Джок.
- ЦК КПСС! – вилаявся жук, вдаривши лапкою по мордочці.
- Жук сказав, що треба йти! – підказав Чак-Чук.
- Що??? Оце таке сказав мені, жук? – Джоккі-Джок став в бойову позу муай-тай. – Ану йди сюди і повтори мені це в обличчя.
- Я нічого не казав! – позадкував Біллі, прикриваючи про всяк випадок обличчя.
- А ти куди? – здивувався Джоккі-Джок, змінюючи позу.
- Я те... я... я... я в травмпункті забув свої аксельбанти, лампаси і ті, як їх, еполети! – зовсім зблід Біллі, згадуючи як нещодавно в лісі знайшов томагавк.
...
Тривало таке непорозуміння доки Джоккі-Джоку не відклало вухо. Та до цього встигли побитися Джоккі-Джок з Чак-Чуком, Біллі з жуком, Біллі з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з жуком, жук з Чак-Чуком, Джоккі-Джок з Біллі...
В цілому – жук взув усіх трьох...
Йдуть, значить, всі четверо прерією назустріч ПоЩеДоМаДо. Гіпси для краси одягли, пластир поклеїли, бинти, грілки з льодом прикладають. Для драматизму і щоб вразити Духа Вітру своїм жалібним видом.
- Он на тому плато! – махнув двома правими лапками жук. – Саме там вігвам великої ПоЩеДоМаДо!
- Там? – перепитав, поправляючи шину на шиї, Джоккі-Джок.
- Кепсько! – змірив поглядом свою милицю Біллі.
- А-ха! – поправивши щелепу, погодився Чак-Чук.
- Тут я вас залишу, друзяки, – весело підморгнув жук. – Якщо потрібен буде спаринг-партнер – кличте. Вийдіть в чисту прерію і вдарте тричі по землі ногою чи копитом.
- І ти почуєш? – засумнівався Джоккі-Джок.
- Звісно, ні! – розправив горді крила жук і, вже відлітаючи, додав: – Перечитайте руські билини, раз гумору не розумієте.
Біллі вже не дивувався, що Джоккі-Джок розмовляє з жуком. Навіть сам став дослухатися, що там дзижчить жук. Мало чого бува?!
Стали вони лізти на плато. Лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть-лізуть.
- Га-га! Ліііізуть до нааас, хлоооопці! – зрадів ватажок гірських цапів.
- Скіііііільки їх? – зрадів загін спецпризначення гірських цапів.
- Трооооє! – весело пританцьовував лідер. – Покаааажемо цим цапаааам, хто тууут головниииий!
І все б нічого, та Джоккі-Джок почув цапиний спецназ і зрозумів їх підступний план.
- Готуймося! – поправив Джоккі-Джок гіпси, вибираючись на невеличкий майданчик в горах.
Джоккі-Джок прийняв бойову стійку муай-тай, Чак-Чук – стиль коня напідпитку, а Біллі здійснив класичний замах милицею.
- Япооооонська скиииирта! – загуділи спецназівці, переглядаючись і трясучи нервово борідками.
- Точно! – погодився Джоккі-Джок.
- Впереееед, мої доооооблесні воякииии! – грізно скрикнув цап-ватажок і сховався у розщілину, аби напасти потім хитро (коли всі забудуть про нього)
- Врьош – нє уйдьош! – метнув цапу навздогін в ущелину томагавка Джоккі-Джок, з розщілини почувся глухий удар, наче об нижню і саму філейну частину спини, і жалібне помекування. – Бінго!
- Вперееееед! За ватажкаааа! – замекав весь спецназ, обираючи тактику свого мудрого полковника.
- Біллі, я загубив свого томагавка, – з повними сліз очима сказав юний воїн Джоккі-Джок. – Допоможи знайти – в тебе це гарно виходить!
- Може з гори впав?
- Та ні, я тілько бачив, як він полетів у ту печеру, – вказав на розщілину Джоккі-Джок. – Дістань – будь другом! Бо мамка з татком лупити будуть боляче.
- Добре, малий! – рішуче пішов, спираючись на милицю материй зарізяка Біллі Натовчипика.
Біллі зайшов у темряву. Через кілька секунд почулося якесь вовтузіння в печері і начебто помекування.
- Козли там живуть, чи що? – здивувався Джоккі-Джок, позираючи на Чак-Чука.
Чак-Чук здвигнув плечима, щиросердно зазираючи в очі своєму другові.
Хвилин через 20...
- Може, допоможемо йому шукати? – запропонував Чак-Чук.
Ти що? Ми ж малі, можемо в темряві поранитися. Батько кричати буде!
Та в цей час з печери сторчма вилетів Біллі, якийсь дуже пом’ятий і без милиці. І ошелешено заглипав:
- Та що там таке? Козли живуть в тій печері, чи що?
- Ти не знайшов мого томагавка?! – став сердито тормошити за комірець Біллі Джоккі-Джок.
І, як на лихо, відвернувся від печери. В цей час цапиний спецназ видобув нарешті індіанську барку зі спини свого багатостраждального ватажка і вирішив люб’язно повернути нашим героям, щоб не йти в конфлікт з гостями свого плато, які видалися спецназівцям досить дужими...
***
Малий воїн мужньо терпів, поки його друзі витягали нізвідки взявшийся томагавк з низу спини Джоккі-Джока
- Станеться ж таке! – сокрушався Біллі.
- Так це ж мій! – зрадів зі слізьми радості на щоках Джоккі-Джок.
Вилізли наші герої на плоскогір’я (а плато, дітки, це – плоскогір’я, що вище за рівень моря на 200 метрів!) і бачать файний розмальований вігвам. Табличка: "Дух Вітру Подуй-Ще-Досить-Мало-Досить. Прийомні дні: * нерозбірливо *", біля входу килимок "Хоум Світі Хоум! Тільки спробуй не витерти мокасини, син полку гірських цапів!"
- Красотища! – оглянув поля, ліса, прерії, луки, озера, ріки, заводи і фабрики Біллі. – Лєпота!
Витерли ноги/копита наші герої, і заходять до вігваму, а там ПоЩеДоМаДо в домашніх в’язаних шкарпетках і футболці на кілька розмірів більше з написом "WOW!"* і ще якась молода дівчина з пір’ям на голові.
* – дорогі діти, на Дикому Заході це означає "УХТИ!!" , або "ТЮГУ!" (примітки Кота-Баюна)
- Тюгу! – каже Біллі, але не тому, що прочитав напис, а так просто, типу привітався.
- Ага! – погодився Джоккі-Джок, допомагаючи Біллі підняти нижню щелепу.
- Неприйомний день, шакалівські діти! – лагідно вказала на вихід ПоЩеДоМаДо і люб’язно кинула в гостей скляночку з-під пуншу.
- Йой!! – сказав радісно Чак-Чук, перехопивши тару чолом.
- Ми з приватної справи! – підморгнув Джоккі-Джок, витягуючи мазь шамана.
- Що це є? – сердито бликнув очима Дух Вітру, скосивши оком на мазь з сильним запахом пижми.
- А пам’ятаєте, вчора ви, достопочтимий Дух Вітру, хотіли поцупити мого коня... оцього...
- Так! Цього – красеня коня! – ствердно кивнув Чак-Чук, роблячи собі пилочкою маніпедікюр на копиті.
- Я? Та як ти смієш, замурзане щеня! Я ніколи нічого не цупила!!! – затупотіла в’язаними шкарпетками ПоЩеДоМаДо.
- Ого! – сказав Джоккі-Джок.
- Ого!!! – прошепотів Біллі Натовчипика.
- Ого-го! – ржанув Чак-Чук.
- Коротше кажучи, ви десь поранили собі... цю... як її?!..
- Спину! – підказав Біллі.
- Точно! За це Ви наклали на мене закляття через яке я можу розмовляти з вольвоксом, ланцетником, евгленою зеленою, інфузорією туфелькою і навіть з культурами з йогурту!
- А! Щось пригадую, – почервоніла ПоЩеДоМаДо. – Ось сьогодні у мене день народження, а я тут "Спасібо, товаріщ судья, я постою!", бо дуже поперек болить.
- От ми і прийшли просити вибачення і принесли цілющу мазь від Вічно Червоного Ока! Інгредієнти ми з Чак-Чуком збирали, – знітившись, додав Джоккі-Джок.
- Угу! – погодився Чак-Чук.
- І ось, – Джоккі-Джок дістав зі свого похідного гамана букет білих лілей (той ритуал, що рятував батьківську голову не раз від мамківської пательні) і протягнув Духу Вітру. – Вибачте, тітонько.
ПоЩеДоМаДо, дарма, що Великий Дух Вітру, виявилася тонкослізною і зворушливою. Обняла Джоккі-Джока і Чак-Чука зі слізьми на очах:
- Дякую, діти!.. А ти не лізь! – сердито відштовхнула головоріза Біллі, що теж хтів втиснутися в обійми. – То що ти хочеш, щоб я тебе розчаклувала, Хоробрий малявко?
- Ні, мені і так подобається – ми тепер з Чак-Чуком розуміємо одне-одне ще краще, просто хтів вибачитися і допомогти Вам вилікуватися.
- То я не можу нічого зробити для тебе більше?
- Звісно, можете... – хитро зиркнув на дівчину в пір’ях, що попивала пунш за спиною у ПоЩеДоМаДо, Джоккі-Джок.
- Що ж?
- Поверніть будь-ласка свою подружку Ріг Бізона, коли закінчите святкувати, батьку – Соколиному Тулубу, бо геть старий дахом посунувся! – покрутив біля скроні пальцем Джоккі-Джок. – Ми-то усі в селищі вертляві, та може підстерегти когось і баркою причесати.
- То само собою! – посміхнулася ПоЩеДоМаДо. – Я вам допоможу спуститися.
З цими словами Дух Вітру плеснула в долоні: піднявся вітер і поніс всіх друзів до селища Джоккі-Джока.
Спустив вітер друзів на землю (всі як один непритомні від захвату).
Тут зібралося плем’я і покотився гул:
"Дух Вітру пробачив Джоккі-Джока!"
***
Коли Джоккі-Джок прокинувся, був уже ранок.
Джоккі-Джок вибіг на подвір’я і побачив гурт односельців. Вони стовпилися біля головного стовпа. І дуже зрадів, коли побачив, що Соколиний Тулуб обіймає свою доньку-27 Ріг Бізона. Тут же стояв і Великий Дух Вітру ПоЩеДоМаДо .
- Привіт, малий! – помахала рукою дух. – Це він зі своїми друзями дістався до мене на високогірне плато і попросив для вашого племені хорошої погоди і чистого неба для хорошого урожаю!
- Молодець, малий! – загуділи всі і стали, підхопивши на руки, качати юного воїна Джоккі-Джока, малого коня Чак-Чука і матерого головоріза Біллі Натовчипику, що теж опинилися тут же після сну. – Молодець, поні! Молодець, неголений незнайомцю!
- Так! Поні – молодець! – погодився, мружачись, Чак-Чук, тільки пилочку дістати не виходило у нього на лету.
- Та я... та це... – щось хтів сказати Джоккі-Джок, дивлячись на ПоЩеДоМаДо. Та дух вітру підморгнула і він вдоволено затих – "а чому б і не побути героєм трішки?!"
Так закінчується ця казка.
Якщо ви, діточки, хочете продовження пригод Джоккі-Джока, то попрохайте батьків вислати Коту-Баюну СМС зі словом "казка".
Добраніч, любі мої діти, хай вам насниться Джоккі-Джок та його вірні друзі, мурррр)))